Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома  вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

 

                                                           ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

    1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

    2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

    3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

   4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

 

 

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

    1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

    2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

    3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

    4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

    5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

    6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

    7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

 

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

 

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

 Джерело:

https://nus.org.ua/articles/praktychni-porady-dlya-batkiv-pro-navchannya-vdoma-vid-dytyachoyi-ta-simejnoyi-psyhologyni-svitlany-rojz/

 

 

23 практичних пункти про агресію дітей різного віку + список книг.

1. Дитина відрізняється від дорослого в тому числі і тим, що у дорослого механізм гальмування і контролю вже присутній і налагоджений. Слова «Візьми себе в руки» до малюків абсолютно неприйнятні, їм поки «нічим» взяти себе в руки вони тільки вчаться. Важливо про це пам'ятати.

2. Якщо дорослий не подбав про себе, якщо він втомився, виснажений - у нього абсолютно природно просто не вистачить сил на адекватну дорослу реакцію. Припустимо сказати дитині - я так втомився, що мені зараз потрібно побути самому, щоб потім з тобою говорити і реагувати. Дитині ми не потрібні 24 години на добу. Дитині важливо, щоб ми дбали про себе. Вона буде вчитися цьому. І це один з кращих вкладів в її майбутнє. Якщо у батьків немає сил - всі інші пункти будуть марні.

3. Діти дуже міцні, якщо ми більшу частину часу поряд з ними «вмєняшки», епізоди нашої «невмєняшковості» вони переживуть без шкоди. Але тут все ж важливе питання - які ми більшу частину часу.

4. Виявлений гострий процес більш безпечний, ніж прихований. Не проявлений опір йде «в тінь» і може перетворитися в тілесні симптоми, в форму аутоагресії, «агресія на себе» може проявитися у зниженні успішності, у відчутті себе жертвою, в тому, що дитина може почати втрачати речі, «притягувати» до себе « покарання ». Чи може дитина сказати вам «ні?», Чи припустима в родині конфронтація думок? Чи дають дитині в чому-небудь право вибору? Чи є у неї відчуття, що вона може на щось вплинути?

5. Дитина може «віддзеркалювати» агресивну поведінку авторитетних дорослих, може злитися «за когось» (в роботі часто зустрічала сім'ї дуже інтелігентні, в яких дитина проживала за дорослих невиявлені і неусвідомлювані ними емоції). Часто дитина «проявляє» своєю поведінкою замаскований конфлікт в родині. Важливо чесно проаналізувати свою дорослу поведінку і свої реакції. Це не означає - стати агресивним, це означає - знайти прийнятний спосіб доносити інформацію про свої потреби.

6. Агресія часто виростає з відчуття небезпеки. Буває компенсацією болю, образи. Причому, дитину можуть образити в школі - а агресію вона може каналізувати на бабусю або молодшого брата. Важливо уважно і багаторівнево досліджувати ситуацію.

7. Агресія буває пасивною і активною (пасивна - наприклад, показати язик за спиною людини, приєднатися свідком до «проявлених» агресорів). Активна агресія може бути вербальною або тактильною (вербальна - обзивалки, дражнилки, крик), тактильна - биття, штовхання.

8. На кожен вид агресії - свій спосіб реагування: при вербальной - ми можемо говорити з дитиною. При тактильній - зупиняємо руку, ставимо блок, вчимо ухилятися від удару.

9. Важливо пам'ятати - малюки довербального періоду (які не вміють говорити людською зв'язною мовою) - замість словесного контакту використовують тіло. Знайомляться, сиплячи один на одного пісок, кидаючи іграшку, «торкаючись», як би розтягуючи свою руку до людини, яка їх цікавить. Б'ють лопаткою по голові, виявляючи симпатію і розташування. Це не ознака того, що росте маніяк і агресор. Наше завдання потихеньку в рольових іграх вчити знайомству, освоювати комунікативні навички.

10. Якщо малюк б'є маму, тата, бабусю - і при цьому посміхається. Швидше за все, це не агресивна дія. Це для дитини гра. Важливо не вкеладати зайвої емоції в свою реакцію. Інакше у дитини закріпиться відчуття - «О! На мою гру відповідають ». Важливо дивитися прямо в очі. Зупиняти руку (так, 150 разів поспіль) І дуже виразно і спокійно говорити: «Людей бити не можна». Переводити увагу на інші ігри.

11. Іноді діти, чекаючи від нас включеності і саме тілесної уваги, «оживляють» нас, «повертають в тіло» своїми дотиками або ударами. Буквально, вони своїми долоньками кричать: "Ей, повернися". І таким дітям в цей момент важливі не стільки інтелектуальні, скільки тілесні ігри. (Втомлені батьки можуть покласти на себе дитину і грати «по купинах- по купинах, по маленьким кущиках, в ямку - бух!». Навіть діти 6-річного віку можуть радіти цій грі.

12. У роботі з агресією важливо зрозуміти, чи немає органічної причини, хронічних захворювань, температури, гельмінтозу (інтоксикація може провокувати спалахи агресії). Часто агресія виростає з втоми і напруги.

13. Якщо дитина пережила досвід насильства, якщо було агресивне медичне втручання в тіло дитини, якщо з точки зору дитини, вона «постраждала», але не отримала компенсації - компенсація може бути агресивною.

14. У дітей старшого дошкільного та шкільного віку агресія може прикривати страх.

15. У малюків, дітей під час кризи 3 років, підлітків - контролю над емоціями, будь ласка, не чекайте. Їх поведінка - «не спеціальна гра в «дістань батьків». Будь ласка, повірте, вони не спеціально.

16. У роботі з агресією (і будь-якими спалахами емоційними) з трьохрічками і підлітками важливо пам'ятати, що одне з їх неусвідомлених «завдань» - знецінити маму. І тут дуже важлива наша власна впевненість в собі, наша стабільна позиція - я чудова мама для своєї дорослішаючої дитини. Вона каже гидоту, говорить навіть, що ненавидить нас, але нашої любові від цього не менше, і ми віримо в те, що її любов теж не зменшується. Ці слова і крики - піковий стан, якого вони самі ж через хвилину злякаються.

17. Важливо пам'ятати, що у відповідь на складну поведінку дорослого або дитини у нас може бути викид гормону кортизолу - це гормон стресу. Він вимикає нашу раціональність, він нас змушує швидко діяти. Це природно, якщо у нас є жива людська реакція на складну поведінку (на крик, істерику, хворобу, агресію). Я дуже вірю в те, що, не дивлячись на наші величезні знання, ми залишаємося людьми. АЛЕ під дією кортизолу ми діємо так само імпульсивно, як і дитина. Важливо зробити вдих-видих, важливо дати собі можливість трохи «охолонути».

18. Важливо емоцію зуміти усвідомити і назвати по імені. Якщо ви запитаєте у дитини (важливо задавати питання, а не стверджувати) - ти засмучений? ти злишся? У перший момент реакція може посилитися. (А може і «розрядитися». Буквально, ми дитині даємо відчуття - що б не трапилося, в будь-яких емоціях - я з тобою).

19. Важливо, щоб у дитини була можливість (профілактично) просто виплеску напругу - батут, боксерська груша, подушкові бої, караоке, кричалки, іноді - комп'ютерні ігри, малювання ...

20. Агресія - часто реакція на те, що важлива потреба не реалізована, або реакція на те, що кордони порушені. Нам важливо самим навчитися усвідомлювати свої потреби (про це багато пишеться в книзі «Мова Життя») і коректно про них заявляти. І поступово вчити цьому дитини. Злість - це сила, яка дана нам для захисту. «Я добрий, але у мене є здорова злість, щоб себе захистити», - одна з важливих фраз-практик для дітей і дорослих.

21. Ми своєю поведінкою показуємо дитині, як реагувати на конфлікт. Якщо у відповідь на їх агресію, ми їх б'ємо - ми тільки закріплюємо цю поведінку.

22. Часто за складною, «непродуктивною» поведінкою дитини ховається щось для нас невідоме і неочевидне.

23. Найголовніша «практика» в роботі з батьками - подумки уявити себе величезним, як океан і як найвища гора. З внутрішнім наміром - я величезний. Я дорослий. Я впораюся.

Книги (назви):

«Виховання з розумом»

«Розвиток мозку вашої дитини»

«На одній хвилі»

«Мова життя»

«Як говорити, щоб підлітки слухали»

Світлана Ройз

 

 

Мішечок криків - гра

Корекція агресивної поведінки у дітей. Робота з гнівом

Як відомо, дітям дуже непросто справлятися зі своїми негативними почуттями, адже ті так і прагнуть прорватися назовні в формі криків і вересків. Звичайно, це не викликає схвалення у дорослих. Однак якщо емоції дуже сильні, то неправильно відразу вимагати від дітей спокійного аналізу і пошуку конструктивних рішень. Спочатку потрібно дати їм можливість трохи заспокоїтися, виплеснути негатив прийнятним способом.

Так, якщо дитина обурена, схвильована, розлючена, словом, просто не в змозі говорити з вами спокійно, запропонуйте їй скористатися «мішечком криків». Домовтеся з дитиною, що поки у неї в руках цей мішечок, то вона може кричати і верещати в нього стільки, скільки їй необхідно. Але коли вона опустить чарівний мішечок, то буде розмовляти з оточуючими спокійним голосом, обговорюючи подію.

Примітка. Так званий «мішечок криків» ви можете виготовити з будь-якого тканинного мішечка, бажано пришити до нього завязочки, щоб мати можливість «закрити» всі «кричалки» на час спокійної розмови. Отриманий мішечок повинен зберігатися в певному місці і не використовуватися з іншою метою. Якщо під рукою не виявилося мішечка, то можна його переробити в «баночку криків» або навіть «каструлю криків», бажано з кришкою. Однак використовувати їх пізніше для мирних цілей, наприклад для приготування їжі, буде вкрай небажано.

Джерело: https: //www.psychologos

 

 Моя дитина - підліток. Як з ним домовлятися?

Два шляхи протікання підліткової кризи

1. «Криза незалежності». Проявляється: небажанням підлітка піддаватися впливам інших людей; проявом упертості та грубості; прагненням у всьому чинити по-своєму; відсутністю авторитетів; ревностним ставленням до особистого простору; бурхливим розвитком критичного мислення; максималізмом; ранимістю в поєднанні з показною холодністю.

Розвитку особистості більш сприяє «криза незалежності». Результатом кризи стає: формування більш зрілої позиції по відношенню до себе і свого життєвого шляху; усвідомленням власної унікальності.

2. «Криза залежності». Виявляється: послухом; несамостійністю; інфантильністю в судженнях і вчинках; прагненням бути «як усі».

Як правило, більше влаштовує батьків.

Чим ще характерна криза:

- проявом інтересу до своїх почуттів і переживань;

- потребою у визнанні оточуючих (друзі стають важливіше сім'ї);

- потребою в любові (думка оточуючих дуже важлива, незважаючи на зовнішню байдужість);

- прагненням до незалежності і свободи (важливо розуміти, що в цьому віці підліток не може бути повністю незалежний від вас);

- формуванням самостійності в прийнятті рішень;

- формуванням відповідальності за наслідки своїх дій.

Все це неможливо підлітку подолати наодинці. Необхідний ваш чуйний супровід (не перероблення під себе, а співпраця).

Підліток і покарання

Часто батьки вважають, що карати дитину потрібно заради її ж блага. І відсутність покарання, як виховного заходу, це прояв батьківської безвідповідальності.

Насправді, якщо у вашій родині панує атмосфера взаєморозуміння, турботи і безумовної любові - покаранню немає місця. Ваша мета, як батьків, допомогти підлітку сформувати в собі почуття відповідальності за свої вчинки і зберегти з ним хороші стосунки.

Наслідки покарань для підлітка - сумні: пригніченість; почуття безсилля; втрата віри в себе; часто відчувають злість і ненависть; бажання обманювати.

Яка альтернатива покаранню:

скажіть про свої почуття ( «Я серджуся, коли ти грубиш»); скажіть, чого ви очікуєте ( «Я очікую, що ти будеш більш шанобливо до мене ставитися»); запропонуйте можливість вибору ( «Коли мені говорять грубощі, мені дуже прикро. Ти можеш або пояснити мені, чому так відбувається, або написати мені про це»); підкажіть, як можна виправити ситуацію ( «Розумно було б тобі вибачитися»); будьте активні ( «Розмову закінчено. Я грубість не дозволю»).

Правило трьох П: постійність; поступовість; послідовність

Замість того, щоб знецінювати і давати поради - навчіться приймати почуття свого підлітка:

відзеркалюйте те, що, на вашу думку, він відчуває ( «Я бачу, ти засмучений»); проявляйте співчуття ( «Я розумію, як тобі хочеться піти до друзів, але ти обіцяв спочатку зробити уроки»).

Замість того, щоб читати моралі і віддавати накази - навчіться домовлятися:

опишіть проблему ( «Коли ти йдеш з друзями, я не можу ні думати, ні відпочивати»); опишіть свої почуття ( «Я так хвилююся, що не можу знайти собі місця»); дайте інформацію ( «Пізні прогулянки небезпечні, можна потрапити в неприємності і т.д.»); запропонуйте вибір ( «Можна або повертатися раніше, або бути весь час на зв'язку»); озвучте, що для вас важливо ( «Мені важливо знати, що з тобою все в порядку. Нам всім слід замислюватися про наслідки пізніх прогулянок»).

Замість того, щоб встановлювати свої порядки - навчіться співпраці:

запропонуйте синові/доньці висловити свою точку зору на проблему (Ви: «Тобі щось заважає приходити додому вчасно», син/дочка: «Так рано повертатися потрібно тільки мені, друзі ще залишаються!»); висловіть свою думку ( «Коли ти довго не приходиш, я хвилююся!»); запропонуйте спільно вирішити проблему; запишіть всі шляхи вирішення; спільно вирішіть, які з ідей підійдуть.

Замість того, щоб звинувачувати:

висловіть те, що відчувайте ( «Мене засмучує, коли ти мені грубиш!»); розкажіть про свої очікування ( «Мені б хотілося, щоб ти виявляв повагу, в свою чергу, я постараюся також діяти по відношенню до тебе!»).

Замість того, щоб оцінювати (Наприклад: «Ти безвідповідальний»):

опишіть дії підлітка ( «Мені здається, тобі складно взяти відповідальність на себе і т.д.»); опишіть свої почуття ( «Мене це засмучує»); опишіть свої очікування і наміри ( «Але я впевнена, що у тебе все вийде, в свою чергу обіцяю підтримати тебе»)

 

Автор: Юлия Пырина (в17)

 

 

Шановні батьки!

Останнім часом склалася загрозлива ситуація в підлітковому середовищі у зв’язку з небезпечними «іграми», які поширюються в Інтернеті.

У соціальних мережах та платформах з`являється все більше небезпечних челенджів, розповсюдженню яких сприяють анонімність, безкарність, масштабність і швидкість. Йдеться про так звані «смертельні квести», які ширилися соціальною мережею «ВКонтакте», TikTok, Snapchat, «суїцидальний челендж Момо» тощо. У даному контексті, можливо розглядати такі челенджі як прояв буліциду, тобто загибель внаслідок кібербулінгу - інформаційного терору, що передбачає систематичні жорстокі дії з боку булера з метою нашкодити, порушити права жертви на безпечне здоров’я і життя засобами інформаційно-комунікативних технологій.

З огляду на поширення цих небезпечних квестів, варто розуміти, що вони є відображенням проблем не лише дітей, а й суспільства загалом, насамперед у ставленні дорослих до дітей. Найбільшу загрозу віртуальний інформаційний простір становить саме для підліткового віку. Майже 45% підлітків проводять у соціальних мережах до 3 годин на день, а ще приблизно 50% – 4 та більше годин. Небезпека Інтернету для підлітків, які мають схильність до суїцидальних настроїв, полягає в тому, що там пропонується дуже багато доступних способів самогубства; легко можна знайти компанію однодумців; виникає і зміцнюється переконання, що «це і є вихід»; створюється ореол романтики навколо смерті і всього, що з нею пов'язано.

Відомо, що провідним видом діяльності в підлітковому віці є інтимно-особистісне спілкування, у процесі якого формуються індивідуальні цінності, ставлення до багатьох аспектів «світу дорослих», навички міжособистісного розуміння, емоційні прив’язаності, емпатія, спрямованість особистості та ін. Підліток прагне отримати новий досвід, дізнатися, на що він здатний та усім продемонструвати свою винятковість, а соціальні мережі стають для нього платформою для отримання бажаного: якщо виконаєш челендж краще, яскравіше, надихнеш аудиторію повторити, то тебе визнають. Однак, несформована психіка, соціальні невдачі, бажання втекти від реальних проблем, пандемічна ізоляція у сукупності з постійним нав’язуванням популярних вірусних челенджів, знижує критичність підлітка до обраного ним тренду.

Тут доречно зауважити, що деякі підлітки надто часто чують на свою адресу негативні оцінки і з боку однолітків, і з боку дорослих; наслідком чого є виникнення аутоагресивних думок і аутоагресивної поведінки. Нерозуміння, байдужість батьків до проблем, які хвилюють підлітків, зверхність або, навпаки, надмірний контроль та гіперопіка, штовхають їх до все тривалішого спілкування в соціальних мережах. Тому особливу увагу слід приділяти підліткам, які виглядають пасивними, тихими, замкненими, відлюдними. Саме ця категорія зазнає високого ризику мережевої залежності та суїцидальної поведінки.

На платформі цифрової освіти «ДІЯ» за посиланням

https://osvita.diia.gov.ua/courses можна переглянути освітній серіал для батьків

«Безпека дітей в інтернеті» про те, як убезпечити дітей онлайн від шкідливих

матеріалів, кібербулінгу, суїцидальних інтернет-спілок і сексуального

насильства.

Поради батькам, якщо дитина користується мережею та зареєстрована в

соціальних мережах :

1. Зверніть увагу на сторінку дитини: на псевдонім, аватарку (головну

фотографію профілю), відкритість або закритість аккаунту, групи, у

яких є підліток, а також на те, чим наповнена сторінка: відеозаписи,

фотографії та друзі. Якщо профіль сторінки закритий навіть від вас,

постарайтеся акуратно з'ясувати, з якої причини.

2. Незалежно від віку дитини скористайтеся програмним забезпеченням,

що допомагає фільтрувати і контролювати інформацію, але не

покладайтеся повністю на нього. Ваша увага — головний метод захисту.

3. Перевірте, з якими іншими сайтами пов'язаний соціальний сервіс

Вашої дитини. Сторінки Вашої дитини можуть бути безпечними, але

можуть і містити посилання на небезпечні або небажані сайти.

4. Заохочуйте Ваших дітей повідомляти про все дивне або відразливе і

не дуже гостро реагуйте, коли вони це роблять (через побоювання

втратити доступ до Інтернету діти не говорять батькам про проблеми, а

також можуть почати використовувати Інтернет потай від батьків,

наприклад, ночами).

5. Будьте в курсі мережевого життя Вашої дитини. Цікавтеся, хто їх

друзі в мережі, так само, як цікавитеся реальними друзями.

6. Постарайтеся захистити своє чадо від подібних новин про суїцид. В

жодному разі не називайте назву препаратів! Розкажіть про небезпеку

передозування і про кримінальну відповідальність, яка загрожує людині,

що схиляє до суїциду.

 

20 порад батькам, які допоможуть не тільки навчити дітей «цифровій гігієні», але й захистити їх від багатьох інтернет-загроз.

1. РОЗМОВА. Відкриті і чесні розмови про онлайн-життя вашої дитини –

один з кращих способів захисту від кібершахраїв, неналежного контенту та

інтернет-цькування.

2. ВІРТУАЛЬНІ ДРУЗІ. Застерігайте дітей, що не завжди віртуальні друзі –

це ті, за яких вони себе видають.

3. «ІНТЕРНЕТ-ДВЕРІ». Ваша дитина знає, що не можна відкривати двері

незнайомцям? То навчіть її також не відповідати незнайомцям в мережі.

4. ПОСИЛАННЯ. Навчіть дитину не відкривати незнайомі посилання.

5. ПРИВАТНІСТЬ. Ваша дитина повинна розуміти поняття та не залишати

у соцмережах особисту інформацію на кшталт домашньої адреси або адреси

школи, імен батьків чи номерів банківських карт.

6. АНКЕТИ. Навіть якщо після заповнення анкети на сайті чи у соцмережі

на дитину чекає приз, вона повинна розуміти всі ризики та ігнорувати

«привабливі» пропозиції.

7. ГЕОМЕТКИ. Попросіть дитину не ставити геометки в місцях, де вона

часто буває.

8. ІНТЕРЕСИ. Дорослі повинні знати, у яких групах у соціальних мережах

спілкується їхня дитина, або мати доступ до перегляду цих чатів обов’язково

з попередженням про це дитини, інакше є ризик втратити довіру.

9. КОРИСНІ ДОДАТКИ. Встановіть на телефон дитини додаток, який буде

відстежувати і показувати її місцезнаходження (Kaspersky Safe Kids, «Где мои

дети», Google Family Link, Kids Place та ін..).

10. ІНТЕРНЕТ ПАМ’ЯТАЄ ВСЕ. Тому дуже важливо навчити дитину

спілкуватися в ньому так, щоб не було соромно за висловлювання, розміщені

фото, відправлені файли.

11. МЕРЕЖИВИЙ ЕТИКЕТ. Як і в реальному житті, ваша дитина повинна

навчитись поважати приватність інших, не розпалювати конфлікти та ділитися

тільки перевіреною інформацією.

12. ПЕРЕХІД У РЕАЛЬНІСТЬ. Ваша дитина повинна знати, що зустрічатись

у реальності з незнайомими людьми з Інтернету – це дуже небезпечно!

13. ІНТИМНІ ФОТО. Дитина не повинна викладати або відправляти свої

інтимні фото НІКОМУ І НІКОЛИ!

14. ПАРОЛІ. Ніхто не повинен знати логіни та паролі вашої дитини, крім

неї та вас, якщо ви про це домовились.

15. «НІ!». Навчіть дитину говорити це слово завжди, коли хтось

незнайомий, або навіть друг пропонує зробити щось недозволене або виконати

прохання.

16. КОМПРОМІС. Тотальний контроль онлайн-життя може привести до

конфліктів та недовіри між вами та дитиною. Йдіть на компроміси та

домовляйтесь із дитиною.

17. ОНЛАЙН-ДРУЖБА. Насолоджуйтесь онлайн-простором разом із

дитиною: переписуйтесь, кидайте один одному фото та смішні відео. Будьте

підтримкою та другом своїй дитині.

18. ДЕНЬ БЕЗ ТЕЛЕФОНУ. Регламентуйте час проведення вашої дитини у

мережі в залежності від її віку. Маленьким дітям давайте телефон по годинам,

а дорослим запропонуйте хоча б один день на тиждень відмовитись від

онлайн-життя.

19. КІБЕРБЕЗПЕКА У ЗАКЛАДІ ОСВІТИ. Запропонуйте курс кібербезпеки

у вашому закладі освіти.

20. БАТЬКІВСЬКИЙ ПРИКЛАД. Тільки власний приклад батьків, які

сприймають Інтернет виключно як засіб отримання інформації, а не як місце,

де можна приховатись від проблем, допоможе вам донести всі ці правила