Психологічна служба: Адаптація та захист ВПО

Експрес-оцінка соціально-психологічного стану дітей в Донецькій області, виконана ЮНІСЕФ, виявила підвищений рівень стресу приблизно у чверті дітей віком 3–6 років, у кожної шостої дитини віком 7–12 років та чверті дітей віком 13–18 років.

Причиною такого стану є, передусім, пережитий досвід дітей. Як свідчать дослідження, майже 40% дітей віком 7–12 років та більше половини дітей віком 13–18 років стали безпосередніми свідками воєнних подій.

Діти відчували страх, злість, сум, мали проблеми зі сном або увагою впродовж кількох днів або й тижнів після того, як стали свідками негативних подій.

В цьому контексті всім працівникам соціальної сфери (соціальним, педагогічним працівникам) необхідно переглянути практику роботи та захисту дітей.

Зараз виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається, як реагувати на конфлікти, що розгортаються між дітьми, як утриматися від жорстких чи емоційних оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки – бути корисними, допомогти їм.

Під час конфлікту та в період після його припинення певна частина населення може стати особливо вразливою до ситуацій порушення їхніх прав, потрапляння в складні життєві обставини, перенесення насильства тощо. До цієї групи належать:

- діти;

- сім’ї, члени яких загинули;

- сім’ї, члени яких поранені;

- сім’ї, члени яких зникли безвісти;

- жінки;

- внутрішньо переміщені особи;

- сім‘ї військовослужбовців;

- сім’ї, в яких зруйновані родинні зв’язки;

- безробітні;

- особи та члени їх сімей, що зазнають насильства з боку громади за свої переконання;

- сім’ї, які перебувають в зоні АТО;

- сім’ї, які перебували в зоні АТО та зараз знаходяться на визволених територіях;

- сім’ї, які перебувають в зоні ризику проведення бойових дій.

У соціально-педагогічній та психологічній роботі з цими категоріями громадян важливо пам’ятати, що вони можуть мати специфічні потреби. Робота має бути спрямована на виявлення цих потреб, а також подальше їх задоволення шляхом співпраці з різними суб’єктами соціальної, соціально-педагогічної та психологічної діяльності.

Виходячи з аналізу соціальних, психологічних, правових, педагогічних проблем категорії внутрішньо переміщених осіб, можна говорити про такі основні актуальні напрями соціально- педагогічної роботи з дітьми та батьками:

Виявлення осіб групи ризику та організація надання їм необхідної допомоги. Основними етапами цієї діяльності є:

А. Виявлення вразливих груп населення, у тому числі внутрішньо переміщених осіб.

Б. Здійснення аналізу їх потреб.

В. Надання допомоги відповідно до виконання своєї функціональної діяльності.

Г. Перенаправлення по допомогу в органи державної влади, волонтерські групи, громадські організації.

2. Формування знань про соціально-політичні події в Україні

З метою попередження або мінімізації негативних наслідків конфліктних подій важливо формувати у дітей, батьків знання про ситуацію, що склалася. Особливо це стосується необхідності відстеження нових законів та інших нормативно-правових актів, які зараз активно ухвалюються з метою сприяння захисту та надання допомоги особам у складних життєвих обставинах. Своєчасне донесення такої інформації до дітей та батьків сприятиме зверненню по допомогу осіб, які її потребують, водночас запобігаючи більш складним наслідкам перенесених подій.

3. Протидія булінгу

Булінг – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення з боку однієї дитини або групи дітей до іншої дитини або групи інших дітей. Жертвою булінгу може стати дитина, погляди якої відрізняються від загальноприйнятих у даному колективі, наприклад: нові учні в класі, сусіди, які є внутрішньо переміщеними особами. Діти можуть не розповідати про ці випадки нікому з дорослих.

4. Формування навичок протистояння інформаційній війні

Сучасний розвиток інноваційних технологій дозволяє швидко і масово поширювати інфор- мацію, яку при цьому можна змінити до невпізнання. Усе це робиться для маніпуляцій думками, емоціями, ставленнями і врешті-решт – поведінкою.

Як протидіяти інформаційним війнам?

Необхідно відфільтровувати інформацію, а також зни- зити емоційність сприйняття. Варто говорити собі, що в кожної сторони є свої інтереси й інформа- ція фільтрується відповідно до них. Шукати інші джерела, що можуть підтвердити чи спростувати факти. Виділити для себе декілька видань та журналістів чи громадських діячів, думці яких можете довіряти. Дуже важливо знаходити не тільки підтвердження своєї точки зору, але й шукати раціо- нальні аргументи в інших.

5. Вирішення конфліктів Зростання рівня агресії в одній сфері життєдіяльності суспільства призводить до збільшення кількості конфліктів у всіх інших: у сімейному середовищі, навчальних закладах, громаді. У цілому на сьогоднішній день ситуація ускладнена тим, що конфлікти тривають і важко передбачити час та спосіб їх розв’язання. Це посилює тривожні настрої в суспільстві, страхи, розчарування і вимагає адекватної роботи всіх педагогічних працівників.

З більш розширеною інформацією з кожного з наведених питань можна ознайомитися у посібнику «Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : мето. рек.» / Н.П. Бочкор, Є.В. Дубровська, О.В.Залеська та ін. – К.: МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – С. 15–25

У сім`ях внутрішньо переміщених осіб є ризик порушення прав дитини, особливо у прояві насильства та жорстокого поводження з дитиною. Найважче виявити та працювати з сім’ями, в яких діти постраждали від насильства, особливо сексуального.

Батьки не готові говорити про цю проблему, з ними важко налагодити контакт. Від першого контакту будь-якого суб’єкта соціальної роботи, особливо соціального працівника, з сім`єю залежить якість подальшої роботи та захист прав дитини.

Батьків необхідно не лише не відсторонювати, а й долучати до спільної роботи, спрямованої на захист дитини. Для якісної роботи з сім`єю необхідно мати навички комунікації з клієнтом, виявляти розуміння травматичних подій, знати зміст соціальних послуг, що надаються дітям, які постраждали від насильства.

Допомога сім’ї на ранній стадії розвитку проблеми визначається як її раннім виявленням, так і якісним алгоритмом втручання.

Проблеми раннього виявлення можуть бути пов’язані як із самою сім`єю, так і з її соціальним оточенням та з системою соціальної підтримки сімей.

Раннє виявлення залежить від:

- обізнаності сім`ї (до кого і коли можна і потрібно звертатися, якщо необхідна допомога);

- стереотипів сім`ї (негативні враження інших сімей про допомогу, острах);

- небажання сім`ї оприлюднювати проблему (незручно, соромно); - втрати сім’єю довіри (негативний особистий попередній досвід звернення по допомогу: «від них все одно допомоги не дочекаєшся);

- розуміння, що треба звертатися по допомогу (якщо це трапилось пізно, сім`я може вже перебувати в глибокій кризі. Сім’я втрачає той час, коли проблема ще турбує її). Чому родина потрапляє у складні життєві обставини?

- у сім’ї відсутні навички (уміння) вирішувати проблему. До кризи сім’я не мала ризиків.

- сім’я не вміє інакше, не вивчила правильні речі або вивчила неправильні речі.

Завдання роботи в такому випадку – це навчання сім’ї соціальним навичкам. Необхідно визначити, які навички є недостатніми і знайти ті, які допоможуть родині навчитися функціонувати більш ефективно.

Раннє виявлення – це також виявлення соціального оточення сім’ї і розуміння його впливу.

Основні правила безпечної поведінки в надзвичайних ситуаціях.

Під час конфліктів у країні зростає ймовірність потрапляння в небезпечну ситуацію, яка може становити загрозу життю.

Для збереження свого життя та здоров’я треба дотримуватися правил безпечної поведінки.

Безпечна поведінка – це поведінка людини, яка не несе загрози її життю, здоров’ю і безпеці, а також безпеці інших людей. Війна, конфлікти, переселення населення, теракти є дуже небезпечними ситуаціями, до яких зазвичай спеціально не готуються, і більшість людей не знає, як діяти в таких ситуаціях. Головне розуміти, що ніхто і ніколи не буде готовий до початку надзвичайної ситуації. Спочатку все населення, якого торкнулася така ситуація, буде піддане паніці, страху. Діти в таких ситуаціях повністю залежать від скоординованих дій дорослих: батьків або будь-кого, хто опинився поруч, а також від працівників, які відповідно до своїх функціональних обов’язків, надають послуги дітям та їх сім’ям. Водночас, війна, конфлікти, переселення населення, теракти – тимчасові явища, вони минуться. Але під час таких подій необхідно убезпечити своє життя!

Основні правила безпечної поведінки для дітей:

- батьки мають пояснити дитині, що робити у надзвичайній ситуації: кому телефонувати, де сховатися і т.д.; - дитина має знати напам’ять декілька телефонних номерів батьків, родичів, друзів;

- мати при собі бейдж, браслет тощо з ім’ям, контактами батьків тощо;

- мати при собі копію документів: свідоцтво про народження, паспорт;

- добре, якщо батьки домовились з дитиною про місце зустрічі в разі надзвичайної ситуації на випадок відсутності мобільного зв’язку. Що робити, якщо оголошено евакуацію? У першу чергу не нехтувати наказами (порадами), які лунають з гучномовця:

- швидко вийдіть з помешкання;

- замкніть за собою двері;

- прямуйте туди, куди спрямовують рятувальники (міліція);

- НЕ КОРИСТУЙТЕСЯ ЛІФТОМ!

- виберіть безпечне місце подалі від будинків, інших споруд;
- уважно стежте за всіма оголошеннями, які лунають з гучномовця або від рятувальників (поліції).

Поради дитині, якщо на вулиці почали стріляти, стався вибух або оголошена евакуація.

Якщо дитина вдома:

1. Не наближатися до вікон! Можна сховатися у ванній кімнаті або в найдальшому кутку помешкання;

2. Негайно лягти на підлогу;

3. Дитина має обов’язково зателефонувати батькам;

4. Вийшовши на вулицю, не можна підбирати або чіпати незнайомі предмети.

Якщо дитина на вулиці:

1. Негайно лягти на землю, закрити голову руками, сумкою, рюкзаком тощо;

2. Намагатися знайти більш безпечне місце десь неподалік;

3. Ні в якому разі не підбирати незнайомі предмети із землі, особливо зброю.

Найкращі (найбезпечніші) місця для схову:

- під сходами;

- під’їзд;

- підземний перехід;

- місце за великим кіоском;

- заглиблене місце, наприклад, водостік;

Місця, де краще не ховатися:

- біля великих магазинів, торгівельних центрів, офісів – від пострілів часто розбиваються вітрини, скляні двері, вікна, що може спричинити травму;

- за автомобілями – від пострілу може спалахнути бензобак;

- за білбордами, рекламними щитами – вони не захистять від куль. Якщо триває евакуація, звичайним явищем буде натовп на вулиці й, як наслідок, неконтрольовані дії інших людей, що можуть спричинити травму. У натовпі можуть бути й інші небезпеки: сльозогінний або інший газ, ризик поранення вогнепальною зброєю, вибуховим предметом.

Правила поведінки в натовпі:

- не опиратися натовпу;

- при нагоді спробувати вибратися з натовпу до найближчої стіни, паркану тощо;

- що б не трапилося – необхідно втриматися на ногах;

- не тримати руки в кишенях, а коли щось випало із рук, краще не намагатися піднімати цю річ;

- якщо потрібна допомога, не соромтесь, просіть оточуючих допомогти;

- якщо ви впали та не можете підвестися – згорніться «клубочком», закрийте голову;

- тримайтеся подалі від озброєних людей, людей у шоломах (амуніції).

Найбільший ризик під час воєнних дій – потрапити в полон.

Звичайно, з дитиною дуже важко говорити про такі речі, але інколи прості правила та їх знання дійсно рятують життя. При розмові з дитиною на тему поведінки в разі потрапляння в полон необхідно пояснити, що розмова на цю не означає, що щось подібне має з нею трапитися, але дорослі й діти повинні знати, як убезпечити себе в будь-якій ситуації.

Перше правило поведінки в полоні – не лякатися. Краще усвідомити, що це вже сталося і дочекатись звільнення.

5 основних принципів поведінки:

- мовчати;

- розслабитися;

- зберігати сили;

- менше рухатися;

- не привертати уваги (не кричати, не підвищувати голос, не дратувати).

Як себе поводити?

1. Зайняти місце подалі від вікон, дверей та від терористів; - безвідмовно та мовчки виконувати вказівки терористів; - не ховати очей, але й уникати довгих прямих поглядів у вічі; - не суперечити терористам; - виглядати байдужими, не демонструвати ненависть чи зневагу; - не робити нічого зненацька й раптово.

2. Спробуйте зайняти себе чимось. Озирніться навколо, можливо, поруч є хтось, кому потрібна допомога;

- якщо стало дуже страшно – згадайте близьких людей, уявіть, як ви зустрінетесь, коли вас звільнять;

- якщо вас годують – їжте! Вам треба зберігати й накопичувати сили;

- якщо правоохоронці почнуть штурм, щоб визволити заручників, намагайтеся опинитися подалі від терористів (саме в них стрілятимуть);

- лягайте на підлогу, закрийте голову;

- не чіпайте зброї – вас можуть сплутати з терористом!

Правила поводження із вибухонебезпечними предметами

На території, де відбувалися бойові дії, залишається багато вибухонебезпечних предметів, на які можна наштовхнутися. У ситуації проведення бойових дій на певній території країни, усім мешканцям необхідно бути уважними та обережними в разі виявлення підозрілих вибухонебезпечних предметів (з урахуванням особливостей регіону), у тому числі замаскованих під начебто звичайні речі: авторучки, міні-магнітофони, мобільні телефони, іграшки тощо.

Наслідки психотравмуючої події для дитини.Рекомендації батькам.

Діти є активними свідками процесів, що відбуваються в суспільстві. Криза, яка охопила країну, безпосередньо впливає на батьків (особливо на виконання ними батьківських функцій), що, природно, позначається на дітях. У цей період знижена або порушена здатність любити, працювати і насолоджуватися життям.

Криза настає, коли під тиском життєвих обставин відмовляють звичайні механізми ефективного протистояння їм.

Розрізняють внутрішні і зовнішні кризи. До внутрішніх можна віднести кризи змін (природні, викликані розвитком особистості) і кризи, пов’язані з внутрішніми конфліктами.

Зовнішні кризи пов’язані з дефіцитом оточення (фізична та емоційна депривація) і травматичними подіями.

Травматичні кризи – це гострі або тривалі кризи після нещасного випадку, вбивства, самогубства, хвороби, розлучення, інвалідності, катастроф, війни, революції, шкільного та виробничого стресу, смерті родичів, батьків, друзів, домашніх тварин тощо.

Травматичні кризи як гострі, так і хронічні дуже сильно впливають на розвиток дитини, залишаючи глибокий слід в її свідомості в разі неадекватної та несвоєчасної допомоги оточення. Саме підтримка, яку надають дитині під час та після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомоги дитині, аби та впоралася зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

У кризовій ситуації діти використовують такі стратегії оволодіння собою:

1. Компенсація: розмова з друзями, придбання нових речей, відхилення від природної поведінки, веселі ігри.

2. Уникнення: втеча, заперечення, так ніби нічого не сталося.

3. Регрес: відлюдність (заглиблення в мушлю), отупіння, відмова, «я не можу», сонливість.

4. Конфронтація: емоційне й когнітивне «опрацювання» веде до поступового виходу з кризи. Для того щоб використовувати цей спосіб оволодіння собою, дитині необхідний чуйний дорослий поруч. Емоційною реакцією на останні події в дітей та дорослих може бути травматичний стрес.

Важливо! Травматичний стрес – це НОРМАЛЬНА реакція на НЕНОРМАЛЬНІ події (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

Коло людей, які можуть переживати травматичний стрес, є досить широким. До нього входять не лише безпосередні учасники подій, але й члени їх сімей, а також люди, що були поруч з подією, або спостерігали за нею через ЗМІ, або навіть чули розповіді про подію. Особливо це стосується дітей з огляду на обмеженість їх життєвого досвіду, вразливість та незрілість дитячої психіки. Діти, які навіть не були посвячені в суть і деталі подій, можуть спостерігати за ними через ЗМІ, бачити страх та розгубленість батьків, чути тривожні або агресивні висловлювання.

На дітей можуть вплинути зміни в звичайному перебігу сімейних справ, переїзди або присутність «третіх» осіб у домі. Для дитини непросто зрозуміти, що сталося в родині, місті, країні, що часом призводить до переживання безпорадності і тривоги. Маленька дитина може переживати такі ж сильні почуття з приводу травматичних подій, як і дорослі. У деяких дітей ці переживання можуть виникнути відразу ж після події, у інших – через деякий час.

Кожна дитина може реагувати по-різному, навіть якщо це діти з однієї родини. Реакції дітей на травматичні події залежать від «близькості» до події та її тяжкості, емоційного стану, чутливості та характеру дитини, її віку тощо.

В екстремальних умовах, що травмують, спочатку відбувається мобілізація функціональних резервів організму, стресова реакція, викид гормонів з наступним перерозподілом та спадом.

Резерви організму виснажуються, розвивається виражений астено-депресивний стан, нервово- психічне напруження. Якщо вплив екстремальних умов на індивіда не зупинити, можливі стресові розлади, а при довготривалих впливах – посттравматичні стресові розлади (ПТСР), серйозні емоційні та поведінкові розлади з показаннями до медичного лікування: астенічний синдром, порушення сну, пригнічення, депресії.

За даними ВООЗ, тільки у 20% постраждалих людей в екстремальних ситуаціях (при відсутності фізичного травмування) прояви сильного стресу трансформуються в посттравматичний стресовий розлад як хворобу, у якій проявляються фізіологічні та психологічні Психологічна складова посттравматичного стресового розладу містить три основні компоненти: повторні переживання травми під час сну, тривожні думки, реакція гальмування при нагадуванні про екстремальні події, що травмують, постійний збуджений стан.

Якими можуть бути ознаки та симптоми посттравматичного стресового розладу у дітей?

Діти молодшого віку (1 – 6 років):

- Безсилля і пасивність, відсутність звичайних реакцій

- Генералізований страх

- Підвищена збудливість і незібраність

- Пізнавальна плутанина

- Дитині складно говорити про цю подію

- Дитині складно визначати почуття

- Нічні кошмари, інші порушення сну

- Страх розставання й «чіпляння» за близьку людину

- Регресивні симптоми (наприклад, повернення нічного нетримання сечі, втрата мови, рухових навичок)
- Нездатність збагнути смерть як неминучість

- Тривога з приводу смерті

- Соматичні симптоми (болі в животі, головні болі та ін.)

- Підсилена реакція на гучні звуки

- «Заморожування» (раптова нерухомість)

- Метушливість, нехарактерний плач

-Уникання або тривога у відповідь на конкретні стимули, специфічно пов'язані з травмою, включаючи бачене і фізичні відчуттяю

Діти молодшого та середнього шкільного віку (6 – 11 років)

- Почуття відповідальності та провини

- Повторювана травматична гра

- Почуття тривоги при нагадуванні про подію

- Нічні кошмари, інші порушення сну

- Стурбованість з приводу безпеки, думки про загрозу

- Агресивна поведінка, спалахи гніву

- Страх відчути біль, отримати травму

- Пильна увага до тривоги батьків

- Ухиляння від школи

- Тривога/турбота про інших

- Поведінкові, емоційні, особистісні зміни

- Соматичні симптоми (скарги на тілесні болі)

- Очевидні тривога/страх

-Схильність до усамітнення

- Конкретні, пов'язані з травмою страхи, загальні страхи

- Віковий регрес (веде себе як молодша дитина)

- Страх розлуки

- Втрата інтересу до діяльності

- Плутанина думок, недостатнє розуміння травматичних подій

- Відсутність чіткого розуміння явища смерті, причини «поганих» подій

- Прогалини в розумінні заповнюються «магічними» поясненнями

- Втрата здатності до концентрації в школі, зниження успішності

- Дивна або незвичайна поведінка

Підлітки (12–18 років)

- Егоїстичність

- Небезпечна для життя поведінка

- Бунт удома або в школі

- Різкі зміни у відносинах

- Депресія, уникнення спілкування

- Зниження успішності в школі

- Спроба віддалитися і захиститися від почуттів сорому, провини, приниження

- Надмірна активність з іншими людьми, чи навпаки – усамітнення з метою врегулювання внутрішнього конфлікту

- Схильність до переживання нещасних випадків

- Бажання помсти, активність, пов'язана з відповіддю на травму

- Порушення сну і харчування, нічні кошмари .

Під час перебування в екстремальних умовах відзначаються три види психічної напруги – емоційна, неемоційна та змішана.

Емоційна напруга виникає під дією емоціогенних факторів, що викликають почуття тривоги, страху, ризику для життя тощо.

Неемоційна напруга виникає в умовах підвищених вимог до розумових ресурсів і рухового апарату.

Змішана емоційна напруга характеризується різною вагою емоційного компонента в загальній структурі напруги і буває найбільш характерною для різних видів діяльності в екстремальних умовах.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуймось про тіло:

- намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

- побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

- організуйте дитині можливість для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;

- харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування має бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

- дитині (і батькам також) необхідно більше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);

- не відмовляйте дитині в солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

- не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

- теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуймось про емоційну стабільність:

- не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей – це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

- не варто дозволяти дитині дивитися на самоті телевізійні новини – взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;

- створіть атмосферу безпеки – обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, беріть участь в її іграх;

- подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

- читайте книжки – особливо оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;

- якщо дитина відчуває тривогу або страх – ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло (укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона в безпеці;

- якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

- дитині можуть снитися кошмарні сновидіння – підтримайте її, вислухайте й заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

- дайте дитині зрозуміти – ви серйозно ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

- поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває – ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити: що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т. п.;

- переведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбаємо про осмислення подій:

- будь-яка дитина, навіть маленька, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки непокояться, сердяться, сумують. Що відбувається в сім’ї, у місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.

- розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.

- у будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі, турботливі люди.

- також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом, згуртовані. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможе допомогти дитині.

- не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

Особлива важливість гри:

- зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати у військових, інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть дитині знизити напругу;

- вагому роль можуть зіграти ігри у реакцію на агресію. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

- заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

- важливе місце серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не відбувається формування посттравматичного стресового розладу.

Адаптація внутрішньо переміщених дітей до нових умов життя. Рекомендації сім’ям з дітьми, які є внутрішньо переміщеними особами

Сім'ї переселенців – це люди, які втратили свій дім, а значить, втратили стабільність, безпеку й попереднє життя. Це дуже сильна травматична подія, яку ніхто не планував, не очікував, вона трапилась, як стихійне лихо. Найбільш незахищеними в такій ситуації виявляються діти. Вони втратили те, з чого складався їх звичайний, буденний світ: свій будинок, свій двір, своє дитяче ліжко, своїх друзів. Їх батьки, переживаючи найважчу травматичну ситуацію, також часто відчувають велику розгубленість і втрачають ті навички, якими володіли до цієї кризової ситуації. Отже, батькам також необхідна підтримка та нова інформація щодо успішної адаптації як усієї родини, так і дитини окремо.

Адаптація – це динамічний процес пристосування індивіда до умов нового середовища при послідовному досягненні результатів: в суспільстві, колективі, сім’ї.

Головним завданням є організація діяльності будь-якої структури, яка надає послуги дітям, таким чином, щоб діти змогли максимально адаптуватися до нових умов, та допомога родині в інтегруванні в нове соціальне середовище.

Які чинники впливають на успішність адаптації?

- Соціальний та економічний статус батьків.

- Національна, соціокультурна та релігійна приналежність.

- Причини внутрішньої вимушеної міграції.

- Вік.

- Ставлення місцевого населення.

Основні чинники, які впливають на процес адаптації.

- Соціальний та економічний статус батьків.

- Ефективність адаптаційного процесу у дітей внутрішньо переміщених осіб залежить від задоволення актуальних потреб.

Найбільшого значення в цьому контексті набувають матеріальне благополуччя, сприятливі умови проживання, соціальна захищеність.

Водночас досягти цього досить важко, адже вимушене переселення внаслідок воєнного конфлікту характеризується неможливістю заздалегідь підготуватися до зміни постійного місця проживання, у тому числі економічно.

Батьки з високим фінансовим ресурсом мають можливість вирішувати ці проблеми самостійно та швидко, на відміну від малозабезпечених, які вимушені очікувати допомоги ззовні (держава, міжнародні та громадські організації, благодійні фонди, меценати та інші).

У результаті внутрішньо переміщені діти з сімей, добре забезпечених матеріально, зазвичай переживають зміну місця проживання одноразово, а їх житлово-побутові умови залишаються на задовільному рівні.

Внутрішньо переміщені діти із малозабезпечених сімей вимушені короткостроково або довгостроково мешкати на території тимчасових таборів, де їх житлово-побутові умови погіршуються, що ускладнює процес адаптації.

Національна, соціокультурна та релігійна приналежність.

Серед внутрішньо переміщених осіб є представники кримськотатарського народу та інших етнічних меншин, які при зміні постійного місця проживання відчувають проблеми соціокультурного характеру.

Адаптаційний процес цих соціальних груп може відбуватися в активній або пасивній формі. Активна форма адаптаційного процесу полягає в тому, що особа взаємодіє з новим соціальним середовищем та намагається змінити його. Наприклад, ініціює реформування внутрішнього розпорядку навчального закладу відповідно до етнічних або релігійних звичаїв.

Пасивна форма адаптаційного процесу: особа пристосовується до соціальних норм, правил поведінки нової соціальної групи.

Причини внутрішнього переміщення.

Для України – це воєнний конфлікт та тимчасова окупація частини території. Першою соціальною категорією внутрішньо переміщених осіб є ті, які залишили тимчасово окуповані території. Ця хвиля була спричинена світоглядними конфліктами, невизначеністю правового статусу, неможливістю ведення підприємницької діяльності через неврегульованість правового поля та економічні санкції тощо.

Наступною соціальною категорією є ті особи, які залишили зону збройного конфлікту, проте не були свідками (або учасниками) воєнних дій. Третьою соціальною категорією є ті, які залишили зону збройного конфлікту і були свідками (або учасниками) воєнних дій.

Вік внутрішньо переміщених осіб.

Вік внутрішньо переміщених осіб впливає на процес їх адаптації.

Діти через вікові особливості швидше і легше адаптуються до нової ситуації, ніж батьки.

Водночас, кожній віковій групі дітей притаманні певні складнощі в адаптації:

1. Для дітей віком від 5 до 12 років характерні:

- труднощі в навчанні, засвоєнні окремих предметів;

- невротичні реакції у формі фобій, порушення сну й апетиту;

- порушення поведінки у формі агресивності, реакцій протесту;

- ускладненість контактів з місцевим населенням;

- погане знання норм і правил місцевого населення;

- недостатня сформованість соціально-комунікативних навичок.

2. Для дітей віком від 13 до 16 років характерні:

- низька соціальна активність;

- страх перед майбутнім;

- відсутність або нереалістичність професійної орієнтації;

- недостатність комунікативних навичок для адекватних контактів з місцевим населенням.

3. Для дітей підліткового віку найбільш актуальні переживання обумовлені:

- обмеженістю числа однолітків ідентичної культури;

- своєрідністю становища, положення своєї сім’ї і близьких як жертв соціальної несправедливості, як постраждалої сторони.

Ставлення місцевого населення.

Підвищена трудова й соціальна активність внутрішньо переміщених осіб обумовлена необхідністю вижити в нових умовах, але викликає роздратування частини місцевих жителів. Невеликі позички, отримані вимушеними мігрантами на облаштування, створюють у місцевого населення ілюзію того, що держава, міжнародні організації ставляться до них несправедливо, віддаючи перевагу тимчасово переміщеним особам. Створюється цілий ряд забобонів, що ускладнюють адаптацію внутрішньо переміщених осіб у місцеву громаду.

Ставлення населення регіону, що приймає внутрішньо переміщених

осіб, має часову динаміку, воно проявляється на початку у формі співчуття та надання допомоги, а в кінці – байдужості та негативізму стосовно них. Поширений стереотип, що внутрішньо переміщені особи створюють додаткові проблеми, збільшують соціальні хвороби суспільства тощо. Місцеве населення доброзичливо ставиться до приїжджих у тих випадках, коли матеріальне становище приїжджих гірше, ніж у них, і, навпаки, нетерпимість наростає в міру зростання добробуту переселенців.

У масовій свідомості сформувався конкретний, але ірреальний образ внутрішньо переміщеної особи, що викликає такі асоціації та стигми: кримінальна діяльність, малоосвіченість, безкультурність, схильність до провокації конфліктів, безпричинні прояви агресії тощо.

Основні шляхи адаптації внутрішньо переміщених дітей полягають у роботі з:

- їх родиною;

- громадою;

- найближчим до дитини оточенням (школа, підліткові клуби тощо).

Загальні рекомендації для батьків щодо адаптації дітей до вимушеного переселення.

Місце і кордони.

1. Батькам важливо позначити нове місце і його межі. «Ми зараз не вдома, ми живемо в родичів (або в поселенні). Тут є свої правила проживання, свої ритуали, своє внутрішнє життя. Нам потрібен час, щоб багато до чого звикнути».

2. Обговорити з дитиною, чим вона буде займатися, де гратиме, де може усамітнюватися.

3. Важливо пояснити дитині, що вона може чогось не знати й тому природно розпитувати про нове.

Альтернативний дорослий або турботливий дорослий.

1. Розповісти, до кого дитина може звернутися з різними питаннями.

2. Хто може відповісти: де ви, що робите, коли повернетеся.

3. Альтернативні дорослі: сусіди, родичі, психологи, соціальні працівники, вчителі.

4. «Нормально ставити питання дорослому, який може відповісти».

Ритуали

1. Домашня рутина – це найкращий антистрес.

2. Знайомі домашні ритуали створюють безпеку.

3. Продовжуйте улюблені справи: читайте казки на ніч, влаштовуйте чаювання й т.д.

4. «Добре пам'ятати й робити те, що ми любили завжди».

Перехідний об'єкт.

1. Дитині складно переживати розставання з батьками.

2. Улюблена іграшка, книга, гаджет можуть заспокоїти й відволікти дитину.

3. Пояснити, як дитина може з вами зв'язатися: подзвонити, написати смс.

4. «Дитині важливо зберігати емоційний зв'язок, коли вас немає поруч».

Тілесний і візуальний контакт.

1. Зустрічайтеся очима з дитиною. Зацікавлений погляд батьків: «Ти як? Як твої справи?»

2. Більше обіймайте, беріть за руку, за плече, гладьте по голові.

3. Дайте зрозуміти дитині, що ви відкриті і доступні для неї.

4. «Нормально хотіти бути ближче один до одного. Дивитися в очі й обіймати». «Говоріть про різне з дитиною, не бійтеся разом переживати різні почуття в період змін у вашому житті».

Психологічна служба

Адаптація та захист ВПО