Обдаровані діти

Психолого-педагогічний супровід роботи з обдарованою дитиною.

   Перетворення, які відбулися у системі освіти змінили ставлен­ня до учнів, які виявляють неординарні здібності. З'яви­лися освітні установи, на­вчальні й соціальні програми, громадські організації та фонди, головною метою яких є виявлення, навчання, роз­виток обдарованих дітей.

   Науковий зміст роботи, спрямованої на виявлення обдарованих і талановитих, полягає в можливості розкрити на найбільш представ­ницькій вибірці природу та психологічний механізм творчості, забезпечити можливості використання за­конів творчості для вдосконалення змісту й методів на­вчання всіх дітей та учнів.

   Однак під час роботи з обдарованими дітьми постійно виникають педагогічні й психологічні труднощі, обу­мовлені розмаїтістю видів обдарованості, зокрема віко­вою та прихованою обдаро­ваністю, безліччю супереч­ливих теоретичних підходів і методів, варіативністю су­часної освіти, а також над­звичайно малим числом фахівців, професійно та особистісно підготовлених до роботи  з  обдарованими дітьми. Виникає проблема, вирішенню якої присвячено багато робіт: розробка пси­хологічних, дидактичних і психолого-дидактичних ме­тодів та навчальних матеріалів, які стосуються теорії і практики роботи з різними категоріями обдарованих дітей в освітніх установах різного типу. Насамперед йдеться про дітей з підвищеним рівнем розвитку інте­лектуальних, творчих, акаде­мічних та соціально-особистісних здібностей, а також дітей з прихованими можливостями.

   Вирази «обдаровані учні», «видатні діти» — дуже умовні. Цими термінами (стосовно розумової сфери школярів) позначають учнів із надзвичайно раннім розумовим підйомом, з яскравою вираженістю тих чи інших спеціальних розумових вла­стивостей, з ознаками спри­ятливих передумов розвит­ку наукового таланту. Але, оскільки мова йде про дітей, усі ці характеристики мають значення тільки чогось попе­реднього: виявлені особливості можуть не отримати очікуваного розвитку, залишитися не реалізованими.

    З огляду на різно­манітність, індивідуальну своєрідність феномена об­дарованості, вибір методів психологічної роботи з обда­рованими дітьми потребує попереднього визначення:

• з яким типом обдарованості ми маємо справу;

• які завдання роботи з обдарованими дітьми є пріоритетними: розвиток уже високих здібностей чи, навпаки, недостатньо розвинутих здібностей (зокрема комунікативних і особистісних); психологічна підтримка й навіть допомога, навчання обдарованих дітей у спеціальних освітніх установах чи в умовах загальноосвітньої школи; розробка і психолого-педагогічний моніторинг спеціальних освітніх технологій: навчальних, розвивальних або навчально-розвивальних тощо.

   Кожна обдарована дитина – індивідуальність, що потребує особливого підходу. Сприяння реалізації обдаруванню найчастіше потребує організації особливого середовища, зокрема спеціальної освіти, яка виходить за межі навчання у звичайній школі.

Погляди на визначення
здібностей та обдарованості

   Учені з різних країн працюють над пробле­мою обдарованості. Біологи намагаються виді­лити ген геніальності, психологи і соціологи ви­находять тисячі тестів для визначення яскравих здібностей дітей. І все-таки поки що залишаєть­ся таємницею відповідь на запитання: чому одній людині вдається багато, а інша стає аут­сайдером.

   Соціологи кажуть, що генії народжуються в епоху історичних зрушень. Відомо, що фран­цузька революція кінця XVIII ст. змінила євро­пейське життя. У світі з'явилися Наполеон, Гете, Гумбольт, Ротшильд, Бальзак, Бетховен, Гегель і ще багато талантів у всіх сферах життя. Деякі вчені вважають, що світові цивілізації жи­вуть за законами духовних ритмів. Вони малю­ють криву — синусоїду, і на її вершинах очіку­ють «урожаю» геніїв. Але варто поглянути пиль­ніше на життя тих, кого прийнято вважати тита­нами.

   Люди відрізняються один від одного своїми здібностями.

   Що ж таке здібності? Здібності являють со­бою синтез властивостей особистості, який за­безпечує успішне виконання діяльності й вияв­ляється у швидкості оволодіння знаннями, умі­ннями, навичками.

   Здібності завжди виявляються в певній діяль­ності: в науці, мистецтві, навчанні. Одні люди здібні до математики, інші — до гуманітарних наук, треті — до живопису, музики, трапляються і різносторонньо обдаровані люди, здібні до різних видів діяльності.

   Виділяють два рівні розвитку здібностей: ре­продуктивний і продуктивний (творчий). Репро­дуктивний рівень розвитку здібностей характе­ризуються тим, що людина легко засвоює знан­ня, без особливих зусиль оволодіває новою діяльністю. Досягаючи високих результатів в діяль­ності, вона, однак, не вносить у неї нічого ново­го, діє за сталим зразком. Продуктивний (твор­чий) рівень розвитку здібностей характеризуєть­ся тим, що людина винаходить, раціоналізує, творить у процесі діяльності.

   Здібності не можна розглядати поза розвит­ком: у процесі діяльності з набуттям досвіду, знань, умінь людина може перейти від репро­дуктивного рівня здібностей до творчого. Іноді це відбувається настільки швидко і несподіва­но, що викликає здивування в оточуючих.

   Найвищий рівень розвитку здібностей — та­лант і геній. Досягнення талановитих людей зав­жди мають величезне суспільно-історичне значення для життя багатьох поколінь. Геній відкриває нову епоху, створює новий напрям у науці, мистецтві, виробництві. Талант творить у межах висунутих ідей, що визначили напрям.     Вчені підрахували, що за всю історію розвит­ку людства було не більш ніж 400 геніїв, тобто тільки один геній на кожне десятиріччя життя суспільства. Підраховано ймовірність появи здібних людей: у 10% людей спостерігаються здібності вищі від середніх, 2% можна віднести до талантів, а 0,05% — до геніїв.

   Крім рівнів, виділяють здібності за їх спря­мованістю.         Розрізнюють загальні і спеціальні здібності, а також здібності до практичної діяльності. Під загальними мають на увазі розумові здібності. Це система інтелектуальних власти­востей особистості, що забезпечує успішність оволодіння знаннями.

   Спеціальні здібності дозволяють людині до­сягнути значних успіхів у певних видах діяль­ності: в математиці, літературній творчості, му­зиці. Спеціальні здібності дітей батьки, як пра­вило, помічають набагато раніше, ніж загальні, які найбільш повно можуть розкритися в процесі навчання в школі. Те, що дитина добре ма­лює, грає на музичному інструменті, намагаєть­ся відтворити мелодії, складає вірші, впадає в око швидше, ніж високий рівень інтелекту, що потребує, крім природної основи, достатнього багажу знань.

   У психології, передусім у працях С.Рубінштейна і Б.Теплова зроблено спробу дати класифікацію понять «здібності», «обдаро­ваність» і «талант» за єдиною основою — успіш­ністю діяльності.

   Здібності розглядаються як індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, від яких залежить можливість успіху діяльності, а обдарованість — як якісно своєрідне поєднання здібностей (індивідуаль­но-психологічних особливостей), від якої також залежить можливість успіху в діяльності.

   Іноді здібності вважають природженими, «даними від природи». Однак науковий аналіз показує, що природженими можуть бути лише задатки, а здібності є ре­зультатом розвитку задатків.

   Задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості орга­нізму. До них належать передусім особливості будови головного мозку, органів чуттів і руху, влас­тивості нервової системи, якими організм наділений від наро­дження. Задатки являють собою лише можливості і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не зумовлюють по­яви і розвитку здібностей.  Вини­каючи на основі задатків, здібності розвиваються в процесі і під впливом діяльності, яка по­требує від людини певних здібно­стей. Поза діяльністю ніякі здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками вона не володіла, не може стати талановитим математиком, музикантом або художником, не займаючись багато і наполегливо відповідною діяльністю.

   Здібності розрізнюються за якістю, широ­тою, своєрідністю їх поєднання і ступенем роз­витку.

   Якість здібностей визначається тією діяль­ністю, умовою успішного виконання якої вони є. Про людину звичайно кажуть не просто, що вона здібна, а до чого здібна, тобто вказують якість її здібностей. За якістю здібності поділяються на математичні, технічні, художні, літературні, му­зичні, організаторські, спортивні тощо.

   За широтою здібності поділяються на за­гальні і спеціальні.

   До спеціальних здібностей належать, на­приклад, музичний слух, музична пам'ять і по­чуття ритму в музиканта, педагогічний такт у вчителя.
   Загальні здібності необхідні для вико­нання різних видів діяльності. Наприклад, така здібність, як спостережливість, потрібна і худож­нику, і письменнику, і лікареві, і педагогу; організаторські здібності, розподіл уваги, кри­тичність і глибина розуму, хороша зорова пам'ять, творча уява властиві людям багатьох про­фесій. Ці здібності й прийнято називати загаль­ними. Загальною і водночас основною здібністю людини є аналітико синтетична здібність. Зав­дяки їй людина розрізняє окремі предмети або явища в складному їх комплексі, виділяє голов­не, характерне, типове, вловлює суть явища, об'єднує виділені моменти в новому комплексі і створює щось нове, оригінальне. 

   Ніяка окрема здібність не може бути достат­ньою для успішного виконання діяльності. Тре­ба, щоб у людини було багато здібностей. По­єднання здібностей, необхідних для успішного виконання діяльності, називається обдарованіс­тю.

   Як і окремі здібності, обдарованість може бути спеціальною (до конкретної діяльності) або загальною (до різних видів діяльності).

   Обдарованість — це свого роду міра генетично і досвідом обумовлених можливостей людини при­стосуватися до життя. Основні функції обда­рованості — максимальне пристосування до світу, оточення, знаходження рішення у всіх випадках, коли є нові проблеми, що потребують саме творчого підходу.

   Спеціальна обдарованість характеризується наявністю в суб'єкта можливостей, що чітко пе­реносяться зовні (що виявляється в діяль­ності) — думок, навичок і знань, що конкрет­но реалізуються, виявляються через функціо­нування стратегій планування і розв'язання проблем.

Складові обдарованості:

• біофізіологічні, анатомо-фізіологічні за­датки;

• сенсорно - перцептивні блоки, що характе­ризуються підвищеною чутливістю;

• інтелектуальні й розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації і вирішува­ти нові проблеми;

• емоційно-вольові структури, що зумовлю­ють тривалі домінантні орієнтації і їх штучне підтримання;

• високий рівень продукування нових об­разів, фантазія, уява.

   А. Матюшкін, спираючись на роботи багатьох дослідників, розробив синтетичну структуру творчої обдарованості:

• домінуюча роль пізнавальної мотивації;

• дослідницька творча активність, що вира­жається у виявленні нового, постановці і розв'я­занні проблеми;

• можливість досягнення оригінальних рішень;

• можливість прогнозування і передбачення;

• здібності до створення ідеальних еталонів.

   О. Моляко визначив у системі творчого потен­ціалу такі складові:

• задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, вибірковості, перевагах, а також у динамічності психічних процесів;

• інтереси, їх спрямованість, частота й сис­тематичність їх вияву, домінування пізнаваль­них інтересів;

• допитливість, прагнення до створення но­вого, схильність до вирішення й пошуку про­блем;

• швидкість у засвоєнні нової інформації, утворення асоціативних масивів;

• схильність до постійного порівняння, зіставлення, вироблення еталонів для наступ­ного відбору;

• вияв загального інтелекту — розуміння, швидкість оцінок і вибору шляху вирішення, адекватність дій;

• емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на суб'єк­тивне оцінювання, вибір;

• наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у ро­боті, сміливе прийняття рішень;

• творчість — уміння комбінувати, знаходити аналоги, реконструювати; схильність до зміни варіантів, економічність у рішеннях, раціональне використання коштів, часу;

• інтуїтивізм — схильність до надшвидких оцінок, рішень, прогнозів;

• порівняно швидке оволодіння уміннями, навичками, прийомами, оволодіння технікою роботи, ремісничою майстерністю;

• здатність робити особистісні стратегії й тактики у розв'язанні загальних і спеціальних нових проблем, задач, пошук виходу із склад­них, нестандартних, екстремальних ситуацій.

   Обдарованість виявляється через:

• домінування інтересів і мотивів;

• емоційну заглибленість у діяльність;

• волю до успіху;

• загальне й естетичне задоволення від про­цесу і продуктів діяльності;

• розуміння суті проблеми, задачі, ситуації;

• несвідоме, інтуїтивне розв'язання пробле­ми («позалогічне»);

• стратегіальність в інтелектуальній по­ведінці (особистісні можливості продукувати проекти);

• багатоваріантність рішень;

• швидкість рішень, оцінок, прогнозів;

• мистецтво знаходити, вибирати (винахід­ливість).

   Основні типи творчої діяльності:

• науково-логічний;

• техніко-конструктивний;

• образно-художній;

• вербально-поетичний;

• музично-руховий;

• практико-технологічний;

• ситуативний (спонтанний, розсудливий).

Творчий пошук виявляється за ознаками:

• реконструктивна творчість;

• комбінаторна творчість;

• творчість через аналогії.

Інтелект фіксують за:

• розумінням і структуруванням початкової інформації;

• постановкою задачі;

• пошуком і конструюванням рішень;

• прогнозуванню рішень (розробкою задумів рішення), гіпотезами.

   Динаміку (швидкісні показники) рішень і твор­чої діяльності визначають основні типи:

• повільний;

• швидкий;

• надшвидкий.

   Рівні досягнень можна визначати за завдан­нями, які ставить перед собою суб'єкт, або ж за досягнутими успіхах, і тут доречно виділити три умови:

• бажання перевершити існуючі досягнення (зробити краще, ніж є);

• досягти результату вищого класу;

• реалізувати надзавдання (програму-максимум) — на грані фантастики.

   У плані емоційного реагування на виконання діяльності, захопленості можна виділити три типи:

• натхненний (іноді ейфоричний);

• упевнений;

• той, що вагається.

Таким чином, запропонована структура опи­сує різні типи обдарованості, їх характеристи­ки.

Типи обдарованості

Типи обдарованості, які одразу помічає вчитель:

1. Інтелектуальний тип обдарованості. Саме цих учнів учителі називають «розумними», кмітливими, «світлими головами» й «надією школи». Ці школярі, як правило, мають глибокі знання, самостійно їх здобувають — самі чита­ють складну літературу, навіть можуть критич­но поставитися до певних джерел. Учні цього типу обдарованості точно й глибоко аналізують навчальний матеріал, нерідко схильні до філо­софського осмислення матеріалу.

Високий інтелект, розвинутий розум до­зволяють їм з легкістю засвоювати різні пред­мети, однак різне ставлення цих учнів до шкільних предметів і, відповідно, вчителів призводить до того, що з одних предметів вони вчаться блискуче, а з інших — ні.

Два основних підти­пи інтелектуальної обдарованості:

•  виявляються на­самперед загальні розу­мові здібності;

•  коли високі здіб­ності виявляються у спеціальній галузі знання.

Пізнавальна потреба, яка є неодмінною характеристикою будь-якого типу обдарованості, саме в цих учнів виявляється найбільше. Як пра­вило, цей тип обдарованості має стійку систему пізнавальних інтересів, простежується у розумо­вих акселератів, «вундеркіндів».

Успішність інтелектуально обдарованих учнів не завжди збігається з рівнем їхніх здібно­стей: серед інтелектуалів є відмінники, трієчни­ки і навіть двієчники. Тут усе визначає не тільки інтелект, а й ставлення до навчання, школи.

   2. Академічний тип обдарованості. Для цього типу обдарованості теж характерний досить ви­сокий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Учні цьо­го типу обдарованості насамперед уміють добре  засвоювати матеріал, тобто навчатися. Особли­вості їхньої пізнавальної сфери (мислення, пам'яті, уваги), деякі особливості їхньої мотивації такі, що роблять навчання легким, приємним. Медалісти, учні, яких називають гордістю шко­ли, найчастіше належать саме до цього типу об­дарованості. Саме з цих учнів виростають справжні майстри своєї справи.

Академічний тип обдарованості теж має свої підтипи: є учні з широкою здатністю до навчан­ня (вони легко засвоюють будь-яку діяльність, виявляють помітні успіхи у всіх шкільних на­уках), а є учні, у яких підвищені здібності вияв­ляються лише в одній чи кількох близьких га­лузях.

У деяких випадках буває складно розрізнити інтелектуальний та академічний тип обдарова­ності — вони можуть блискуче навчатися, у них є пізнавальна потреба. Різниця, мабуть, поля­гає в особливій розумовій самостійності інтелек­туалів, у їхній підвищеній критичності мислен­ня, здатності самостійно глобально, філософської осмислювати складні інтелектуальні проблеми. Академічно обдаровані учні — це завж­ди генії саме навчання, це професіонали шкільної (а потім і студентської) праці, чудові майстри швидкого та якісного засвоєння.

   3. Художній тип. Цей вид обдарованості, як правило, виявляється у високих досягненнях у художній діяльності — музиці, танці, живописі, скульптурі, сценічній діяльності.

   4. Креативний тип. Головна особливість цьо­го типу обдарованості виявляється в нестандар­тності мислення, в особливому, часто несхожо­му на інші погляді на світ. Цей тип обдарова­ності дуже складно виявити в шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виявити себе. До того ж, учителі часто не розуміють, а іноді й недолюблюють цих учнів. їхня підвищена не­залежність у судженнях, зневага до умовностей (зокрема у побуті) та авторитетів створюють у вчителів у роботі з такими учнями великі про­блеми.

У цих учнів легко можна побачити вади, труд­нощі, а от побачити в їх шкільній діяльності особ­ливі творчі здібності дуже складно, а часом і не­можливо без спеціальної роботи в цьому на­прямку. Дуже часто учні з цим типом обдарова­ності не надто добре вчаться через занижену мотивацію до засвоєння (придумувати їм буває легше, ніж засвоїти готове) і свій іноді дуже вигадливий пізнавальний світ, у якому не завжди є місце для шкільних уроків.

Для того щоб побачити справжні творчі здібності цих дітей, їм потрібно пропонувати особливу діяльність, яка передбачає вияв їхньої самобутності, незвичайного бачення світу — нестандартні теми творів, особливі творчі зав­дання чи дослідницькі проекти.

У творчої обдарованості багато різних варі­антів: є учні, котрі виявляють неабиякі творчі можливості у будь-якій діяльності, але бувають учні, в яких нестандартне бачення досить яск­раво виявляється лише в одній сфері.

   5. Лідерська, або соціальна, обдарованість («організаторські здібності»). Така обдарованість характеризується здатністю розуміти інших лю­дей, налагоджувати з ними конструктивні взає­мини, керувати ними. Лідерська обдарованість, на думку багатьох дослідників, передбачає до­сить високий рівень інтелекту, однак поряд з цим необхідна й добре розвинута інтуїція, розумін­ня почуттів і потреб інших людей, здатність до співпереживання, в багатьох випадках у людей з цим типом обдарованості спостерігається й яс­краве почуття гумору, яке допомагає їм подоба­тися іншим людям.

   Існує багато варіантів лідерської обдарова­ності. Є емоційні лідери, своєрідна «жилетка» для кожного, з ними радяться, їх люблять. Є лідери дії — вони вміють приймати рішення, важливі для багатьох людей, визначати мету й напрямок руху, вести за собою.

На жаль, у багатьох школярів з вираженими лідерськими здібностями інтерес до шкільного навчання недостатній. Багато учнів з цими здібностями не мають достатньої шкільної мо­тивації і, маючи сильний характер і неза­лежність, відверто нічого не роблять у школі. Неможливість завоювати статус лідера в школі веде їх на вулицю, де вони стають лідерами ан­тисоціальних угрупувань. Таких учнів учителі часто характеризують як пересічних хуліганів. Це викликає відповідне негативне ставлення з боку учнів. Усе це ще більше спричиняє проблеми у цих учнів і їхніх учителів. Потрібна спеціальна, іноді тривала і складна робота, щоб повернути таких учнів до школи.

   6. Психомоторна, чи спортивна обдарованість.

    Популярна думка про занижені розумові здібності у спортсменів є необґрунтованою. Чис­ленні дослідження засвідчили, що у видатних спортсменів значно вищі від середніх інтелекту­альні можливості — це стосується навіть таких, здавалося б, далеких від інтелекту видів спорту, як важка атлетика та футбол. Невипадково багато видатних спортсменів, залишивши спорт, стають письменниками (Юрій Власов), вдалими бізнес­менами (Пеле), і талановитими педагогами (І.Родніна). Хоча учні зі спортивною обдарова­ністю рідко добре вчаться. Це пов'язано насам­перед із браком часу та належного бажання. Якщо у школярів, що захоплюються спортом, створи­ти відповідну мотивацію, настрій, вони, як пра­вило, можуть чудово навчатися.

Говорячи про обдаровану дитину, яку саме дитину ми маємо на увазі?

Відповідаючи на запитання, не можна обійтися без своєрідного реєстру визначень:

•  задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку на їх базі здібностей;

•  схильності — конкретна вибіркова спря­мованість індивіда на певну діяльність; ґрунтується на інтересах, потребах у виконанні пев­ної діяльності;

• здібності — індивідуальні властивості особистості, які дають змогу за інших рівних умов успішно оволодіти певною діяльністю, роз­в'язувати завдання, проблеми;

• загальні здібності — це властивості, які лежать в основі оволодіння будь-якою діяльністю;

• спеціальні здібності — дають змогу конкретній людині оволодівати певною діяльністю, успішно виконувати цю діяльність;

• творчі здібності — дають змогу успішно виконувати творчу діяльність (загальні творчі здібності — будь-яку творчу діяльність, наприклад, літературну, композиторську);

• обдарованість — специфічне поєднання здібностей, інтересів, потреб, яке дає змогу ви­конувати певну діяльність на якісно високому рівні, що відрізняється від умовного «середнього» рівня;

• творча обдарованість — дає змогу успішно розв'язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність оригінальніше, ніж за наявності «простих» творчих здібностей;

• талант — система рис, властивостей, які дають змогу особистості досягати значних успіхів в оригінальному виконанні творчої діяльності;

• геніальність — найвища форма таланту, системна характеристика особистості, яка свідчить про її надоригінальні досягнення, що суттєво переважають «звичайну» й навіть творчу діяльність (зокрема й на рівні таланту).

   Вчені стверджують, що в обдарованих дітей біохімічна та електрична активність мозку підви­щені.

   Американський професор Керол Текекс вва­жає, що обдарованість багатогранна у своїх вия­вах. Насамперед такі діти дуже допитливі, вони, як правило, створюють альтернативні моделі і системи, багаті причинно-наслідкові зв'язки і вміють робити відповідні висновки.

   В обдарованих дітей чудова пам'ять, яка ба­зується на ранньому розвитку мови й абстрактному мисленні. Вони класифікують інформацію, досвід, їхнім хобі є колекціювання, однак тримати колекцію в порядку вони не вміють. Такі діти мають підвищену концентрацію уваги на будь-чому, наполегливі у розв'язанні завдань, які їм цікаві.

   У психологічній сфері обдарованим дітям властиве почуття справедливості, у них сформована система власних цінностей, почуття гумору. Гумор часто рятує дитячу психіку від ударів долі.

   Прагнення вирішувати ті проблеми, які їм поки що «не по зубах» часто ставить не тільки їх, а й батьків у незручне становище, оскільки батьки звикають, що їхня дитина може досягати успіхів, яких ніколи не досягнути ровесникам. Перебільшені очікування дорослих називають «ефектом ореолу».

   Дуже часто батьки виявляють увагу до здібностей дитини в чомусь одному і таким чином формують самосприйняття зовсім не таким, якого вони прагнуть. Обдаровані підлітки з порушенням в емоційній сфері згадують, що у дитинстві батьки бачили в них лише здібності й досягнення, а не особистість.

   Інтелектуально більш розвинена дитина часто схильна командувати ровесниками. Егоцентризм, властивий для дошкільнят, не дає змогу їм стати на позицію іншого, і тому необхідно запроваджувати ігрове навчання, тим паче, що 3-5-ти річна дитина чудово володіє мистецтвом мовного спілкування.

   Однією з характерних особливостей обдарова­них дітей є незвичайно високий рівень експресив­ної діяльності, вираження назовні сприйнятої та опрацьованої інформації. Дитина трансформує сприйняту інформацію відповідно до свого індивідуального досвіду, її поведінка є вибірковою — вона підпорядковується певним схильностям. Це помітив ще П.Каптерєв, який писав: «Бува­ють діти з явною схильністю до спостереження і вивчення природи — комах, рослин, тварин, зірок тощо, які кожну вільну хвилину використовують для улюбленого заняття, бувають діти, які виділяються своєю здібністю до лічби і математики, вивчення мов, співчуття іншим, чіткості дій тощо».

   Отже, схильність виникає в тій сфері діяльності, у якій дитина має особливі здібності. Здібності дитини складають певний компонент особистості, однак співвідношення між ними досить неоднозначне. По-перше, здібності впливають на формування особистості не завжди позитивно. Вони часто є передумовами розвитку позитивних рис, але трапляється й інше.        Високі здібності іноді призводять до формування завищеної самооцінки, егоїзму, зневажливого ставлення до оточення. По-друге, у житті часто трапляється, коли люди, у яких чітко виражені позитивні риси, а за рівнем здібностей вони не виділялись з-поміж інших, розвивали свої здібності, досягали значних успіхів у вибраній діяльності.

   І навіть маючи особливі здібності, людина повинна мати такі риси, які сприяли б розкриттю її можливостей та досягненню успіхів в обраній професії.

   Обдаровані діти дуже чутливі, тому їх потрібно оберігати від надмірних стресових ситуацій, але слід робити це обережно, щоб не притупити сприйняття дитиною навколишнього світу, не позбавити її радощів самостійного пізнання.

   У високообдарованих дітей 2-3 річного віку виявляється надмірна впертість у сфері інтересів. Кожну справу такі діти доводять до досконалості. Батьки у цій ситуації не повинні стимулювати розвиток цієї наполегливості, бо в дитини сформується прагнення отримати якнайбільше батьківської уваги й похвали.

   Допитливість обдарованих дітей є різнобічною, що породжує прагнення розпочинати кілька справ одночасно, братися за надмірно важкі завдання. А тому вчителям варто звертати увагу на формування у дитини пріоритетів і вміння ставити мету.

Головні напрями роботи з обдарованими дітьми

   Про наявність творчої обдарованості роблять висновки на підставі результатів діяльності людини. Тому дослідники насамперед звертають увагу на інтелектуальні та творчі здібності.

Останнім часом помітна тенденція розглядати обдарованість як явище, яке не лише враховує здібності, а й охоплює всі структурні компоненти особистості. Відомо, що рівень моти­вації, емоційні стани можуть впливати на рівень виявлення здібностей.

   Розвивати творчі здібності необхідно ще з  ранніх років, використовуючи схильності дитини.

Чим раніше розпочати розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх розкриття. На жаль, популярний вислів «талант себе виявить» не відповідає дійсності. Спостереження свідчать, що в ранньому віці діти часто приховують свої здібності, якщо дорослі не оцінюють їх належним чином.

   Багато психологів використовують психодіагностичні методи, які допомагають оцінити соціальний розвиток дитини, її творчі здібності, інтелект (тести Торренса, «ШТРР», тести інтелекту Векслера, Айзенка). Проте часто показники тестів на інтелект не можуть повністю вияви­ти творчу обдарованість дитини. Ці тести по­трібно доповнювати відомостями батьків, вихователів, учителів, даними спостережень за дитиною.

    Обдарована дитина сама собі допоможе, якщо вчитель підтримає її творчість. Тому і вчитель має бути творчим, щоб навчальний процес був цікавим, різнобічним, результативним.

Процес творчості посилюється в умовах відсутності критики, оцінок, елементу обов'яз­ку, стресових ситуацій.

   Особливої актуальності на сучасному етапі набувають проблеми формування творчої особистості. Це потребує розробки і впровадження нових активних навчальних технологій, зокре­ма подальшого вивчення питання застосування методів навчання, які забезпечують набуття учнями творчих умінь, розвиток їхньої пізнавальної самостійності, індивідуальних здібностей.

   У фахівців, які займаються проблемами навчання обдарованих дітей, є два підходи:

• удосконалювати якість та ефективність функціонування всієї системи загалом;

• довірити це невеликій кількості спеціалізованих шкіл.

Аналіз досліджень зарубіжних учених з проблем обдарованості свідчить про те, що більшість дослідників вважають за необхідне навчати обдарованих дітей за спеціальними методами.

   Метод навчання — це різнобічне явище, яке має внутрішню структуру та зовнішню форму виявлення: розв'язує певну дидактичну мету, являє собою форму обміну науковою інформацією між учителем і учнем, визначає вид і рівень пізнавальної діяльності, це спосіб стимулювання та мотивації навчання, сукупність взаємопов'язаних прийомів і операцій у діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення поставлених завдань.

   Успішному формуванню в учнів досвіду творчої діяльності сприятимуть методи навчання з:

• практичною спрямованістю методів на основі нових підходів до визначення складності творчих завдань, їх систематизації;

• оптимальним поєднанням методів;

• забезпеченням необхідних педагогічних умов для їх реалізації.

   Форми роботи з цією категорією учнів — групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для них має доповнюватися науковими відомостями, які вони можуть отримати в процесі виконання додаткових завдань за той самий час, що й інші учні, але за рахунок прискореного темпу обробки навчальної інформації. У методах навчання цих учнів мають приваблювати самостійна робота, частково-пошуко­вий і дослідницький підходи до засвоєння знань, умінь та навичок. Контроль за їх навчанням спрямовується на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенесення знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання для таких учнів мають бути творчими.

Слід також проводити позакласну та позашкільну роботу (виконання учнем позанавчальних завдань, відвідування занять гуртка або участь у масових тематичних заходах: вечорах, оглядах-конкурсах художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими).        Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання школярами різноманітних завдань, участь в олімпіадах. Важливо керувати позакласним читанням учнів. Учителі мають налагоджувати контакти з позашкільними закладами, де займаються їх вихованці. Вивчаючи інтереси учнів, вони допомагають їм обрати профіль позашкільних занять. У роботі з обдарованими дітьми не тільки створюють сприятливі умови для їх розвитку на уроках і в позашкільній діяль­ності, а й психологічно готують до наполегливої праці. Вони мають усвідомити, що розвинути здібності й досягти успіхів можуть лише ті, які готові подолати труднощі. Брак таланту пояснюється не збідненою людською природою, а відсутністю сильних натур, здатних виявити мужність, наполегливість, дисципліну в самоосвіті чи самовихованні, в критичному самоосмисленні загальноприйнятих норм поведінки.

   Особливого значення для розвитку обдарованості набувають соціально-педагогічні системи, які здатні не тільки виявляти таланти, а й підтримувати їх у шкільні роки, виводячи на найвищий рівень творчості. Очевидно, що чим раніше виявляються й розвиваються обдарованість і талант, тим більший ефект.

   Для забезпечення сприятливих умов розвитку дітей різних вікових груп, починаючи з дошкільного віку, доцільно широко використовувати ранню й поетапну діагностику та своєчасно виявляти творчий потенціал особистості шляхом застосування різних видів тренінгових занять, які передбачають опанування дітьми таких методів:

а) психофізичного удосконалення (навчання дітей способів виживання в екологічно несприятливих умовах, розвиток їхніх здібностей);

б) удосконалення комунікативних рис дітей;

в) стимулювання творчого мислення в різних сферах діяльності методами, які реалізують ідею колективної праці, співтворчості, засобами інтенсивного засвоєння знань і способів діяльності.

   Доцільно запроваджувати в повсякденну практику дошкільних, шкільних, позашкільних установ форми творчо організованого дозвілля дітей, молоді — як через традиційні клуби, гуртки, студії, так і через пошук нових оригінальних форм — створити нові дитячі організації, центри, групи, які займатимуться розв'язуванням посильних творчих завдань, пов’язаних з удосконаленням навколишнього світу.

   Одним з найважливіших моментів у роботі з дітьми є забезпечення поетапного розвитку (дитсадок, школа, коледж, ВНЗ) з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей, а також специфіки виявлення творчого потенціалу в різних видах діяльності.

Творчі здібності особистості розкриваються та формуються лише в активній творчій діяльності, що потребує нестандартності мислення. Творчі здібності — явище багатогранне.

   У педагогіці визначають компоненти творчих здібностей:

• мотиваційно-творча активність;

• інтелектуально-логічні здібності;

• інтелектуально-евристичні здібності;

• здібності до самоорганізації;

• комунікативні.

Інтелектуально-евристичні здібності називають творчими у вузькому значенні цього слова, креативними. Вони виявляються в здатності генерувати нові ідеї, здійснювати перенесення знань, умінь у нові ситуації, в незалежності суджень, здатності висувати гіпотези, фантазувати, знаходити послідовні асоціації.

   Предметом особливої уваги кожного педагога має бути використання в роботі засобів, методів і форм навчання, спрямованих на розвиток критичності й незалежності мислення, допитливості, винахідливості, самостійності тощо.

   Суттєво підвищити ефективність розвитку інтелектуально-евристичних здібностей можна лише в тому разі, якщо постійно використовувати в процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання: виготовлення оригінального виробу, написання казки, вірша, оповідання музичної п'єси тощо. У процесі роботи над завданнями учні застосовують здобуті знання, вміння та навички, варіюють відомі способи діяльності.

   Різні рівні розвитку інтелектуально-евристичних здібностей виявляються в роботі створенням оригінального продукту: учні або самостійно його моделюють, або за зразком.

   У психології загальноприйнятим є твердження про те, що здібності виявляються та розвиваються лише в діяльності, що потребує відповідних здібностей.

Тому формування творчих здібностей можливе тільки в творчості, через вирішення різноманітних творчих (або проблемних) завдань. Поняття «творче завдання» більш вдале, аніж поняття «проблемне завдання». Творчість має новизну, і передбачає значні зусилля, спеціальний    пошук, знаходження нового способу розв'язання завдання.

Але, щоб спрямувати людину до творчої діяльності, необхідні не лише протиріччя, а так звані «потреби творення». Мається на увазі певний емоційний настрій, мотивація, установка, рівень власної активності особистості тощо. Без усіх цих компонентів неможливе виникнення творчої ситуації, а отже,  самої творчості.

   Якщо ми  хочемо розвивати творчі здібності, маємо відповідно організовувати творчу діяльність.

   Великого значення набуває система поступово ускладнених творчих завдань. Складність цих завдань і ступінь самостійності пошуку треба підвищувати відповідно до отриманого запасу знань і досвіду, оволодіння прийомами творчої діяльності, розвитку здібностей до творчого мислення.

    Для систематичного розвитку творчих здібностей у школярів необхідно ставити перед ними підвищені вимоги.

І етап — учитель формує творчі завдання й сам їх вирішує, а дітям пропонує роль виконавців своїх вказівок;

ІI етап — учитель ставить завдання учням, підбиває підсумок роботи;

III етап — учитель ставить творчі завдання, а учні самостійно проходять усі етапи пошуку аж до висновків.

   У процесі розвитку творчих здібностей шля­хом використання творчих завдань необхідно враховувати такі аспекти:

•  наявність особливого типу спілкування вчителя та учня, коли зберігається рівноправність і зацікавленість співрозмовників у поглядах, думках;

•  створення такої ситуації, коли творчі завдання розробляються не зовні, а в самому учнівському колективі;

•  розвиток творчих здібностей можливий лише за високого рівня творчої активності й творчої освіти вчительського колективу.

На жаль, сучасна школа готує дітей до виконавської діяльності та розвиває їхні виконавські здібності.

    Зважаючи на потребу суспільства в розвитку творчих здібностей дітей, школа вже робить певні кроки у розв'язанні цих завдань.

   Ефективний шлях самовдосконалення учня — опанування принципів психологічного тренінгу та прийомів сучасних методик психотехніки, за допомогою яких обдарована особистість може вийти на новий рівень регуляції. Практика свідчить, яких високих результатів у підвищенні здібностей до навчання можна досягти, застосовуючи психотренінг.    Вправи, які допомагають встановити адекватне творче самопо­чуття, розвиваючи й удосконалюючи творчий апарат — інтуїцію, уяву, волю, увагу, фантазію, працездатність, нестандартність мислення, здавна формуються в людській практиці самовдосконалення.

Початок історії психотренінгу пов'язаний з давньою індійською системою йогів. Сама назва «йога» означає зосередження, психічне явище, яке закладається в основу сучасних, уже науково обґрунтованих методик. Елементи психотренінгу використовували для навчання професійної діяльності багатьох знаменитостей, які досягли визначних успіхів у різних сферах науки, техніки, мистецтва.

   Найбільший інтерес становить система Станіславського, спрямована на формування творчої індивідуальності актора, через тренування елементів творчого процесу — творчої психотехніки.

   Останнім часом великого поширення, здебільшого в медицині, набула система аутогенного тренування (аутотренінг) для відновлення сил після фізичної та психічної перевтоми. Нині сфера застосовування прийомів аутотренінгу дедалі розширюється.

   Найінтенсивніше розвивалися й впроваджувалися методики психотренінгу в спортивній психології. У США для вивчення та практичного використання психотренінгу в усіх сферах людської діяльності організовано Міжнародну раду, яка об'єднує зусилля різних фахівців для розробки та навчання людей особливих психологічних навичок і прийомів, які сприяють гармонійному розвитку людини.

 Загалом, в основі всіх методик — єдиний підхід, спрямований на досягнення й підтримку високої психічної та фізичної форми за рахунок спрямованого зосередження з опорою на внутрішні творчі можливості особистості в процесі самопізнання й саморозвитку, на перехід від репродуктивного до творчого мислення.

Механізм розумового зосередження базується на навичках, які стосуються усіх сфер діяльності. Способів використання цього механізму багато. Аби якомога повніше використовувати всі, можливості, треба знати основи технології прийомів тренування своєї психіки.

   Отже, ще у школі учні мають дізнатися про зв'язок між психологією й тілом, емоційним та фізичним станом, між наміром і дією.

   У різних сферах діяльності й навчання для формування творчого мислення доцільно розробляти й впроваджувати комплекси різних видів тренінгів: від найдоступніших для засвоєння аутотренінгу до навмисно створюваних систем творчої психотехніки, які ґрунтуються на новітніх досягненнях теорії та практики навчання аудіо-, відео- й комп'ютерних програм.

Риси творчої особистості

1. Не властивий конформізм. Саме незалежність суджень дає змогу знаходити шляхи, якими через страх виглядати смішно не насмілюються йти інші люди.

2. Творча людина хоч і відверта з оточенням, користується певною популярністю, та все ж важко входить у життя соціальної групи.

3. Творча особистість лише тоді сприймає загальноприйняті цінності, коли вони збігаються з її власними.

4. Вона не догматик, її уявлення про життя та суспільство, а також про сенс власних вчинків можуть бути неоднозначними.

5. Еклектична, допитлива, вона постійно прагне об'єднати дані з різних галузей.

6. Полюбляє бавитися, в неї роїться безліч чудернацьких ідей, має дитячу здатність дивуватися та захоплюватися.

7. Мрійник, може видаватися диваком че­рез те, що впроваджує в життя власні «безглузді» ідеї, інтегруючи ірраціональні аспекти своєї поведінки.

Умови, що заважають виявленню творчості

1. Виникнення стереотипів мислення.

2. Страх перед помилкою. Прагнення не оригінального розв'язання задачі, а високої оцінки.

3.  Оптимальна мотивація й відповідний рівень емоційного збудження. Надто велике ба­жання може гальмувати творчий процес. Щоб імпровізувати, творити, потрібне натхнення.

4. Однопланові знання, що не сприяють твор­чості. Потрібні широкі інтереси в різних життєвих сферах.

5. Схильність до конформізму. Людина боїться бути в центрі уваги, бути «білою вороною», не хоче бути екстравагантною. «Краще я буду як усі» — її кредо.

6. Страх критики.

7. Дуже висока самооцінка.

8. Велика тривожність.

Учитель є вирішальним фактором у системі навчання обдарованих дітей.

Показники творчої обдарованості дитини

(дитина як особистість).

1. Стійка, підвищена потреба в самоактуалізації, виявленні себе, самоствердженні.

2. Наявність особистої думки.

3. Інтелектуальна незалежність, зневажливе ставлення до стереотипів, авторитетів. Потреба чинити опір шаблону, нав'язаному стилю діяль­ності.

4. Висока самооцінка; потреба мати свій «Я-образ».

5. Схильність до гри, почуття гумору, до­тепність.

6. Оригінальність.

7. Імпульсивність, поривчастість.

8. Широта інтересів. Інтерес до філософських питань.

9. Прагнення самому подолати труднощі.

10. Постійне прагнення покращувати якість своєї продукції, вимогливість до себе.

11. Завзяття й наполегливість.

12. Потреба у внутрішній роботі, творенні власної індивідуальності, духовному зростанні.

Показники творчої обдарованості дитини

(дитина як учень).

1. Почуття нового, чутливість до протиріч, парадоксів. Уміння бачити незвичайне у звичай­ному,   по-новому   сприймати   звичайне. Відсутність заштампованості. Здатність здивуватися. Вміння знаходити проблеми там, де здається, що вже все розв'язано.

2. Наявність дивергентного мислення, на відміну від конвергентного, лінійного, логічного, шаблонного, яке орієнтується на відомі тривіальні способи вирішення проблеми.

Особливості обдарованих дітей

 1. Мають хорошу пам'ять, особливий світо­гляд, добре розвинуте абстрактне мислення.

2. У них добре розвинута свідомість, теоре­тичний спосіб мислення.

3. Дуже активні й завжди чимось зайняті. Вони прагнуть працювати більше за інших.

4. Ставлять високі вимоги до себе, у них добре розвинуте почуття справедливості, вони боляче сприймають суспільну несправедливість.

5. Наполегливі в досягненні результату в галузі, яка їх цікавить, для них харак­терний творчий пошук.

6. Хочуть учитись і досягають у навчанні значних успіхів. Навчан­ня дає їм задоволення.

7. Завдяки численним умінням (класифікувати, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, планувати і прогнозувати, робити висновки) вони здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю, особливо в галузі літератури, математики, проведенні дослідів, фенологічних спостережень.

8. Вміють критично оцінювати навколишню діяльність і прагнуть проникнути в суть речей і явищ, фантазувати.

9. Ставлять багато запитань і зацікавлені у позитивних відповідях на них.

10. Урок для обдарованих дітей особливо цікавий тоді, коли використовується дослід­ницький метод.

11. Із задоволенням виконують складні й довгострокові завдання.

12. Виявляють великий інтерес до читання, мають чималий словниковий запас.

13. Порівняно зі своїми ровесниками краще вміють розкривати взаємозв'язки між явищами і сутністю, індуктивно й дедуктивно мислити, маніпулювати логічними операціями, система­тизувати, класифікувати й узагальнювати їх.

14. Мають почуття гумору, вони мають міцне здоров'я, життєрадісні, хоча зрідка стан здоро­в'я погіршується.

15. У них перебільшені почуття страху, емо­ційна залежність, незбалансованість порівняно з їхніми однолітками.

16. Потребують значної уваги з боку педагогічних працівників. Для них важливі не тільки глибокі й міцні знання, а й практичні навички, які дитина може отримати у різних наукових товариствах.

   Складаючи програми для обдарованих дітей та реалізуючи їх, необхідно враховувати такі проблеми:

• негативне ставлення до школи (програма цікава, але навчальний план не відповідає їхнім вимогам);

• ігрові інтереси (обдарованим дітям подобаються складні ігри та завдання, така дитина, потрапляючи в ізоляцію, усамітнюється, зами­кається в собі);

• несприйняття стандартних форм (конформність);

• заглиблення у філософські проблеми;

• невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком (потяг до дітей старшого віку, неможливість стати лідерами, прагнення бути дорослим);

• відчуття незадоволення;

• нереалістична мета (завищена);

• надчутливість;

• потреба в увазі дорослих;

• потреба в безпеці;

• нетерпимість до оточення, рівень інтелектуального розвитку якого значно нижчий;

• прагнення досконалості (потреба в самоактуалізації).

   Отже, обдарована дитина — це дитина, яка виділяється з-посеред своїх ровесників (однолітків) яскравими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, що перевищує певний умовний «середній» рівень.

Важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі, випадкові успіхи, а про систематичні, які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини. А якщо результати її діяльності будуть ще й оригінальними, то можна говорити саме про творчу обдарованість.

Родина обдарованої дитини

Родина обдарованої дитини має безпосереднє відношення до розвитку її особистості й обдарованості. Зовні, здавалося б, несприятливі умови розвитку (погані побутові умови, недостатня матеріальна забезпеченість, неповна сім'я) виявляються не настільки важливими для розвитку здібностей, а от підвищена увага батьків має критичне значення.

Виділимо особливості сімей, які мають принципове значення для розвитку обдарованості:

1) Висока цінність освіти, причому часто дуже освіченими є й самі батьки.

2) Підвищена, значно збільшена порівняно зі звичайними сім'ями, увага до дитини, коли все життя сім'ї зосереджене на ній.

Дуже часто в надзвичайно обдарованих дітей батьки літнього віку, для яких дитина - єдиний сенс життя. Ще частіше надзвичайно обдаровані діти - єдині діти в родині.

3) У багатьох випадках саме батьки починають навчати обдаровану дитину, і досить часто хто-небудь із них на довгі роки стає справжнім   наставником (ментором) своєї дитини.

4) Певна дітоцентричність сім'ї обдарованої дитини, фанатичне бажання батьків розвинути здібності дитини, має в деяких випадках і свої негативні сторони. Так, у цих сім'ях спостерігається певна потуральна позиція відносно деяких соціальних і особливо побутових навичок.

5) Немає нічого дивного в тому, що батьки цих дітей виявляють особливу увагу до шкільного навчання дитини, вибираючи своїй дитині підручники чи додаткову літературу і радячись з учителем, як їх краще вивчати.

Проблеми обдарованих дітей

   Психологічні дослідження й соціальні спостереження свідчать, що обдаровані діти загалом набагато благополучніші, ніж звичайні діти: не мають проблем у навчанні, краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються до нової обстановки, а вкорінені інтереси і схильності, розвинуті вже з дитинства, є хорошою основою для їх успішного професійного самовизначення й відповідних досягнень.

Щоправда, у цих дітей можуть виникати проблеми, якщо не враховувати їхні підвищені можливості і якщо навчання стає надто легким чи немає можливостей для розвитку їхніх творчих потенцій.

   Принципово інша ситуація складається у дітей з винятковою обдарованістю. Так, через нерівномірність розвитку в частини дітей з дуже високими інтелектуальними та художньо-естетичними можливостями часто виникають проблеми спілкування, відсутні достатньою мірою сформовані й ефективні навички соціальної поведінки. Це може виявлятися в зайвій конфліктності та/або своєрідній відчуженості обдарованої дитини від групи однолітків і призводити до того, що обдарована дитина починає шукати інші ніші для спілкування: суспільство молодших чи, навпаки, значно старших дітей, спілкування тільки з дорослими тощо. Нерідко такі діти мають проблеми емоційного розвитку, коли в складних ситуаціях вони виявляють явно інфантильну реакцію: наприклад, критичне зауваження викликає негайні сльози, а будь-який неуспіх призводить до розпачу.

   У багатьох надзвичайно обдарованих дітей помітні проблеми, пов'язані з їхнім фізичним розвитком. Деякі з них явно уникають усього, що вимагає фізичних зусиль, для них явно обтяжливі уроки фізкультури.

   Особливою, дуже складно, з погляду допомоги цим дітям, є проблема вольових навичок, або ширше - саморегуляції. Для надзвичайно обдарованих дітей ситуація розвитку часто складається так, що вони займаються тільки тим, що досить цікаво й легко для них, тобто тим, що складає мотив і суть їхньої обдарованості. Будь-яку іншу діяльність, що не входить до сфери їхніх схильностей, багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням дорослих людей. Врешті-решт, виникає специфічна ситуація, коли надзвичайно обдаровані діти, будучи певною мірою "трудоголіками", тобто виявляючи очевидну схильність до улюбленої праці, все-таки не вміють працювати, коли це вимагає від них вираження вольових зусиль.

Набагато більше це стосується дітей з підвищеними пізнавальними здібностями.

   Іншою серйозною проблемою деякої частини обдарованих дітей є відсутність у них потреби, а іноді й здібностей до творчої діяльності. Як це не парадоксально, значна частина надзвичайно обдарованих дітей, виявляючи яскраві інтелектуальні й навчальні здібності, виявляється у крайній скруті, коли їм пропонують діяльність, що вимагає нестандартного підходу, виходу за межі усталеного досвіду — тобто діяльність творча. Судячи з наявних емпіричних і літературних даних, проблема креативності виникає у цих дітей швидше як особистісна проблема, як наслідок особливої спрямованості на засвоєння знань. Особливо часто це відбувається з дітьми, у яких спостерігається прискорений темп розумового, тим більше загального вікового розвитку. З раннього дитинства вони одержують схвалення оточуючих за вражаючий усіх обсяг, глибину і міцність засвоєння знань, що й стає згодом провідною мотивацією їхньої розумової діяльності.

   Ще одна проблема багатьох обдарованих дітей, яка часто зустрічається — труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що навіть до закінчення підліткового періоду обдаровані молоді люди утруднюються з вибором свого покликання, і їхні широкі розумові можливості тільки ускладнюють цю проблему.

   Загалом виникає ситуація певної дезадаптації винятково обдарованої дитини, яка може стати досить серйозною, що часом цілком виправдує зарахування цієї групи обдарованих дітей до групи підвищеного ризику.

Взаємини обдарованої дитини з однолітками й дорослими 

   Однолітки ставляться до обдарованих дітей по-різному, залежно від характеру їхньої обдарованості та від ступеня нестандартності її проявів. Завдяки більшій навченості, зокрема соціальним і побутовим навичкам багато обдарованих дітей користується більшою популярністю в колективі од­нолітків, ніж звичайні діти. Особливо це стосується дітей із підвищеними фізичними можливостями і, звичайно, дітей-лідерів.

   Набагато складніша ситу­ація з так званою винятковою обдарованістю. В багатьох випадках вона супроводжується незвичайною пове­дінкою і дивацтвом, що вик­ликає в їхніх однокласників здивування чи глузування. Іноді життя такої дитини в колективі складається дуже драматично. Якоюсь мірою саме в результаті цих взає­мин з однолітками діти з таким розвитком потрапляють до групи ризику.

   Вчителі теж неоднознач­но сприймають обдарованих дітей. Єдина група дітей, яка завжди відчуває явну прихильність учителів - це діти з підвищеними навчальни­ми здібностями. У всіх інших випадках усе залежить від особистості самого вчи­теля. Якщо це вчитель із вільним від стереотипів мис­ленням, який уміє відкинути звичайну вчительську пози­цію непогрішності, який не використовує методів вихо­вання «з позиції сили», то в такому випадку підвищена критичність інтелектуальної дитини, її високий розумо­вий розвиток, які іноді навіть перевищують рівень самого педагога, викликають у ньо­го повагу й розуміння. В інших випадках взаємини з учителем характеризуються конфліктністю, несприйманням одне одного.

   Особливо важко дово­диться обдарованим дітям, у яких яскраво виражений творчий потенціал. Деякі особливості їхньої особис­тості викликають у вчителів явне обурення й уявлення про них як про страшенних індивідуалістів. Саме тому розуміння особливостей обдарованої дитини, яка ви­являє надзвичайні творчі можливості, є необхідною умовою успішної роботи вчителя з обдарованими дітьми.

Рекомендації вчителю щодо роботи з обдарованими дітьми

·             Постійно працюйте над вихованням почуттів дітей, особливо обдарованих, вразливих і чутливих до всього, що стосується їхнього «Я».

·             Допомагайте обдарованим дітям виробити адекватну я-концепцію і самооцінку, розвивати емпатію.

·             Забезпечуйте сприятливу емоційну атмосферу, адже дитина набуває емоційного досвіду в процесі взаємодії з людьми.

·             Дотримуйтеся порядку й дисципліни, обдаровані діти, як і всі інші, повинні знати межу допустимої поведінки.

·             Скеровуйте енергію і творчість обдарованих дітей у потрібне русло, щоб їх праця приносила користь.

·        У роботі з обдарованими дітьми використовуйте дослідницький метод, це активізує їхню роботу.

·        Розвивайте здібності дітей, широко використовуйте метод самостійного набуття знань. Привчайте обдарованих дітей працювати спільно, це допоможе їм легше адаптуватися до соціальних умов. Заохочуйте дітей, це стимулює їх.

·    Тісно співпрацюйте з батьками обдарованих дітей, щоб розвинути здібності кожної дитини.

Поради щодо публічного виступу

1.  Заздалегідь підготуйтеся до виступу: вивчіть його та доберіть наочні матеріали. Це додасть вам упевненості.
2. Чітко визначте мету публічного виступу. Постійно пам’ятайте про неї, дотримуючись визначеної структури виступу.
3. Слухайте не лише людину, яка ставить вам запитання, а й самого себе. Якщо ви повністю потрапили під вплив того, хто ставить запитання (статус, манера), то є небезпека втратити себе, увійти у стан напівгіпнозу. Саме тому потрапляння  під  чийсь  вплив загрожує  втратою  здатності  відстоювати власні інтереси.
4. Користуйтеся афірмаціями —  короткими  пзитивними  твердженнями, що налаштовують  підсвідомість  людини  на втілення  їх  у  життя. Наприклад, кажіть собі: «Мені дедалі легше спілкуватися з незнайомими людьми, почуватися під час  цього  спокійно і впевнено та досягати  поставлених
5. Постійно розширюйте свій словниковий запас. Це дасть змогу цікаво, захопливо і  змістовно  висловлюватися. Не засмучуйтеся,  якщо  ви зробили помилку: мовленнєві помилки притаманні навіть педагогам.
6. Викорінюйте слова-паразити, свідомо контролюючи своє мовлення. У такому разі ваш виступ сприйматимуть із задоволенням, оскільки він  свідчитиме про вашу впевненість.
7. Приділяйте  увагу невербальній складовій публічного виступу.  Слухачі неусвідомлено зчитують цю інформацію та сприймають її набагато швидше ніж почуте.
8. Працюйте над артикуляцією,  вимовляйте слова чітко, не відкидайте  їх закінчень.
9. Опановуйте інтонаційну виразність мовлення. Інтонація має збігатися зі змістом промови. Інтонаційно забарвлене мовлення  слухачі швидше сприймають, також воно  правильно структурується у сприйманні людини. За  допомогою інтонації ви можете управляти тим, що мають  запам’ятати слухачі, тобто робити наголос на основних тезах промови.
10. Налаштуйте себе перед початком виступу не на іспит, а на радісну зустріч,
від якої ви  отримаєте  задоволення. Скажіть собі перед виступом: «Супер! Чудово! Приголомшливо!». І зробіть відповідну для  такого настрою дію, наприклад, підстрибніть або із задоволенням потріть долоні одну об одну.
11.  Вірте в те, що  в  аудиторії обов’язково є позитивно налаштовані, сприйнятливі люди, до почуттів яких ви звернетеся під час промови. Також уявіть, що це не вимогливі слухачі, які зараз оцінюватимуть ваш  виступ, а друзі чи однокласники, які теж незабаром мають  виступити, що вони нервують так само, як ви, і у вас немає приводу їх боятися.
12. Говоріть упевнено і періодично встановлюйте  зоровий  контакт зі слухачами, не втуплюйте очі  в одну точку. Дивіться на слухачів доброзичливо —  вони потрактують ваш вираз обличчя як дружній і довірливий.
13. Виберіть з усієї аудиторії одну людину і  присвятіть їй свій виступ. Коли хтось інший ставить вам запитання, переключайтеся на нього, при цьому уявляючи, що ви невимушено спілкуєтеся зі знайомим.
14. Не втрачайте жодної можливості  виступити (на роботі, серед друзів, на тренінгу), навіть долаючи свій страх. Практика публічних виступів — це найважливіші вправи для формування ораторської впевненості педагога. Переказуйте побачене, почуте, намагайтеся розповідати так, щоб вас слухали.
15. Пам’ятайте, для того, щоб розповідь була невимушеною і  цікавою, інформацію  варто презентувати  як частину життя.  Вона й  є частиною вашого життя — професійного, яку ви проживаєте разом з учнями, їхніми батьками, своїми колегами. Не бійтеся додавати особистий аспект: промову, навіть грамотно побудовану  і відрепетирувану,  слухачі  сприймають холодно: її слухають, але не чують.
16. Вірте в те, про що розповідаєте.