Особливості екстраверсії й інтроверсії в дітей

Існує важлива характеристика особистості дитини, яка називається «темпераментом». Темперамент – це схильність людини діяти й реагувати певним чином, спираючись на індивідуальні особливості, притаманні їй від народження. Екстраверсія й інтроверсія при цьому є свого роду «південним і північним полюсами темпераменту», як висловився свого часу один з учених.

Найвідоміша шкала оцінки особистості – це «Ідентифікатор типів Майєрс-Бріггс» (опитувальник MBTI), заснована на «психологічних типах» Юнга, описаних ним у книзі з аналогічною назвою.

Юнг припустив, що всі ми маємо природну схильність або до екстраверсії, або до інтроверсії, комбінуючи в собі певні переважання чотирьох основних психічних функцій, таких як «мислення», «почуття», «відчуття» й «інтуїція». Шкала Майерс-Бріггс визначає ці переважання та пропонує шістнадцять різних профілів особистості, які відображають схильність людини до екстраверсії чи інтроверсії в залежності від її конкретних переважань на користь мислення або почуттів, відчуття (сенсорики) або інтуїції, оцінки (суджень) або сприйняття.

Для батьків знання темпераменту своєї дитини може бути дуже корисним для розуміння того, які види діяльності й ситуації можуть найкращим чином розкрити її природні таланти та вподобання, а також які види ситуацій є для неї важкими, а іноді й виснажливими. Озброєні цією інформацією, батьки можуть краще зрозуміти, чому дитина діє певним чином, а також спрямовувати її на досягнення успіху. Батькам також корисно розуміти особливості свого власного темпераменту й оцінювати те, як вони гармоніюють або дисонують з темпераментом дитини. Це стане зрозуміліше пізніше, у процесі прочитання цієї статті. Отже, тема обговорення: схильності до екстраверсії й інтроверсії. 

Екстраверти

Кожний здатний бути одночасно й екстравертом, й інтровертом, оскільки в багатьох випадках спосіб наших дій продиктований ситуацією, в якій ми знаходимось, і безпосередньо тим, що від нас вимагається. Наприклад, якщо у вас робота, яка вимагає великої кількості зустрічей і взаємодії з багатьма людьми і, можливо, участі у групових проектах, ви будете використовувати екстравертний підхід, тобто такий, якого вимагає ситуація. Але при цьому ви можете мати конституційне переважання до інтроверсії. Справа в тому, що в усіх нас є переважання одного або іншого типу, яке стає очевидним, коли ми розглядаємо способи відновлення власної енергії або, кажучи інакше, способи підзарядки енергією.

Екстраверт бере енергію або заряджається нею від інших людей. Він обожнює ситуації, які передбачають велику кількість взаємодії, діяльності та стимуляції. Таким чином, екстраверти, як правило, досить товариські й комунікабельні люди, мають уроджену здатність знайомитись з новими людьми. Вони відчувають себе комфортно у групі, вміють швидко зближуватись із людьми, включаючи незнайомців, та отримують задоволення від роботи у жвавому діловому середовищі. І навпаки, вони можуть відчувати себе сумними та спустошеними, якщо їм доводиться проводити багато часу на самоті.

Екстравертів можна охарактеризувати словом «експресивний» («виразний»). Вони схильні направляти свою енергію назовні, у дії й мову. Бажання взаємодіяти й перевага діяльності можуть примушувати їх робити вчинки, перш ніж подумати про них. Це пов'язано з тим, що вони обробляють інформацію й отримують енергію за допомогою міжособистісної взаємодії і перед спілкуванням або взаємодією з ким-небудь не вдаються до внутрішньої обробки інформації. Екстраверти сприймаються доступними й відкритими людьми, на них часто звертають увагу через їх легкість у спілкуванні, явне задоволення, яке вони отримують, розмовляючи та взаємодіючи з іншими. Їм подобається перебувати в центрі суспільної уваги, вони тяжіють до діяльності, що сприяє взаємодії або відбувається у великих групах. 

Інтроверти

На відміну від екстравертів, інтровертів може втомлювати велика кількість взаємодії. Вони беруть енергію зі свого внутрішнього світу думок, емоцій, ідей. Вони більш схильні до споглядання, люблять відокремлену діяльність, яка дозволяє їм працювати спокійно, наодинці із собою. Після того як вони відвідують громадські заходи або беруть участь у групових заняттях, їм потрібен час, щоби побути на самоті, щоби поповнити себе енергією. Вони, як правило, раніше всіх ідуть з вечірок і свят, тоді як екстраверти залишаються до останнього.

Інтровертів можна охарактеризувати словом «стримані». Вони, як правило, тримають при собі думки й ідеї, уважно слухають, що кажуть інші люди, і вдумливо обробляють і приймають запропоновану інформацію. У екстраверта, навпаки, є потреба в самовираженні, він прагне висловити те, що в нього на думці замість того, щоби слухати. Екстраверт добре розмовляє й погано слухає, а інтроверт багато слухає і мало розмовляє.

Інтроверти віддають перевагу взаємодії один на один або в невеликих групах. Їм краще з людьми, яких вони добре знають; вони отримують велике задоволення від глибоких розмов, зосереджених на ідеях, концепціях і роздумах. Вони вміють концентруватись і насолоджуватися змістом такої взаємодії на відміну від екстравертів, які більше насолоджуються енергією спілкування, а не його змістом. Інтроверти – це закриті люди, яким потрібен час для знайомства. 

Діти-екстраверти

Дитина-екстраверт, як правило, дуже енергійна й любить взаємодіяти з батьками. Такі діти люблять партнерство, інтерактивні ігри та часто розігрують сценки, вони не люблять довго грати поодинці у своїй кімнаті. Такі діти практично не вміють зайняти самих себе і, з позиції стилю навчання, краще вчаться за допомогою взаємодії й бесід. Підлітки-екстраверти люблять навчання у групах, оскільки вони вчаться, пояснюючи іншим людям те, що знають самі, або слухаючи, як інші люди пояснюють їм досліджуваний матеріал. Загалом, цим дітям подобається взаємодіяти з іншими дітьми, вони заряджаються енергією під час занять саме у групі.

Відповідні заняття для дитини-екстраверта

Дітям-екстравертам можуть подобатись будь-які з наступних видів діяльності:

Брати участь у п'єсах, лялькових спектаклях або в ексцентричних комедійних постановках і, відповідно, перевдягатись у костюми – їм подобаються акторська гра й участь у будь-яких театралізованих виставах.

Говорити в мікрофон або звертатись до аудиторії.

Будувати щось.

Займатись малюванням, майструвати.

Займатись командними видами спорту.

Брати участь у клубах за інтересами.

Відвідувати бібліотеки, музеї або наукові виставки.

Ходити на пікніки або в походи.

Вільно розмовляти на теми особистого інтересу.

Обговорювати ідеї й майбутні цілі із зацікавленими слухачами.

Займатися фізичною діяльністю, наприклад, стрибками на батуті.

​Ситуації, які пригнічують екстраверта

Екстраверти починають нудьгувати, якщо проводять занадто багато часу на самоті. Завдяки своїй інтерактивній природі, яка тяжіє до взаємодії, їм необхідна велика кількість точок виходу своєї енергії та творчого самовираження на художньому, фізичному або інтелектуальному рівні. Крім того, вони мають потребу у зворотному зв'язку з тими, хто їх оточує, і вважають за краще демонструвати свої таланти іншим людям, а не самостійно насолоджуватись відчуттям задоволення досягнутим результатом. Оскільки в екстравертів є сильна потреба висловлювати свої ідеї та погляди, їх дуже пригнічують критика й велика кількість заперечень, що надходять у процесі їх самовираження. Їм також не до вподоби монотонність або проекти, що тривають невизначений строк. Екстраверти потребують систематичної стимуляції, їх спустошують довгострокові зобов'язання, які блокують їх потребу в різноманітності. Це не означає, що вони не здатні до довгострокових особистих зобов'язань у взаєминах або особистих цілях, але їм необхідно знаходити способи додавати до цих ситуацій різноманітність і хвилювання.

Заспокійливі заняття для екстраверта

Ванна з піною й великою кількістю іграшок, час, щоби просто поспілкуватись і висловитись, прогулянки й розмови на природі із близькою людиною або читання цікавого оповідання – усе це заспокійливі заходи для екстраверта. Екстраверту важлива наявність партнера або помічника, який посприяє у виконанні виснажливої роботи і з яким можна обговорювати нові ідеї. Іноді для кращої концентрації екстраверту потрібна фізична активність, яка передбачає розмірені, розмашисті рухи тіла, наприклад, водна аеробіка або йога. Перш за все екстраверту дуже важливо мати можливість переслідувати свої власні цілі та інтереси, що вимагає терпіння й підтримки батьків. 

Діти-інтроверти

Дитині-інтроверту можуть подобатись деякі з тих занять, які люблять екстраверти, але інтроверти приділяють більше уваги дослідженню самого себе, а не самовираження. Це особливо помітно при заняттях діяльністю, пов'язаною з акторським, виконавським мистецтвом.

Інтровертам подобається:

Вести щоденник.

Займатись письменством, включаючи написання оповідань, прози та поезії.

Займатись драматичним мистецтвом.

Живопис, графіка, скульптура.

Мистецтво й ремесла.

Грати наодинці, особливо в уявні ігри з ляльками, у школу або магазин.

Читати.

Відвідувати бібліотеки.

Будувати різні конструкції, збирати пазли, грати на комп'ютері.

Глибока реалізація або вивчення одного предмета чи ідеї.

Проводити довгий час на самоті у своїй кімнаті, займаючись відокремленою діяльністю.

Проводити час з одним або двома хорошими друзями.

Грати поруч з іншими дітьми.

​Ситуації, які пригнічують інтроверта

Найбільше дітям-інтровертам набридають будь-які ситуації або заняття, які їх перезбуджують. Вони зазвичай дуже чутливі до шуму, натовпу людей і занадто великої кількості заходів, що відбуваються в один час. Якщо такі діти протягом тривалого часу перебувають у суспільстві, не маючи можливості підзарядитись енергією наодинці із самими собою, вони стають виснаженими, що може проявлятись у вигляді примхливості, утоми або фізично такими симптомами, як біль у животі, головний біль тощо. Вони не люблять часто змінювати один вид діяльності на інший і дуже чутливі до постійних або різких змін. Узагалі, інтроверти люблять свою незалежність і бувають незадоволені, коли зовнішні ситуації або сторонні люди заважають задоволенню цієї потреби.

Заспокійливі заняття для інтроверта

Інтроверти люблять проводити багато часу на самоті, щоб досліджувати ідеї, споглядати або повністю занурюватись в якесь заняття. Вони цілими днями можуть працювати над проектом і розслабляються, якщо ніхто й ніщо не втручається в їхню роботу. Інтровертам подобається проводити час у мріях і занурюватись у читання книг, малювання чи власні думки. Їм подобається спокійна атмосфера, вони вважають за краще все планувати заздалегідь, щоб мати можливість емоційно підготуватись. Для них не менш важливо мати чітко окреслені очікування, перш ніж приступати до будь-якої діяльності. Майте на увазі, що інтроверти люблять спочатку обробляти всю наявну інформацію, а лише потім діяти, а також працюють краще, коли можуть визначити та зрозуміти взаємозв'язок між ідеями. Деякі діти-інтроверти демонструють бажання займатись відокремленою діяльністю або хобі вже в дуже ранньому віці. 

Про ваш темперамент

Розмірковуючи у процесі прочитання цієї статті, до темпераменту якого типу відноситься ваша дитина, ви, безсумнівно, замислювались про власний тип темпераменту. Це важливо не тільки для того, щоб допомогти вам сформувати та підтвердити те, що ви вже знаєте про себе, а й для того, щоб допомогти вам зрозуміти відмінності й подібності, які існують між вами й дитиною. Якщо ви батько-інтроверт, а ваша дитина екстраверт, ви, швидше за все, часто відчуваєте себе виснаженим її постійною потребою вашої участі в її заняттях, навіть таких простих, як перегортання нової книги. І навпаки, якщо ви батько-екстраверт дитини-інтроверта, ви можете бути здивовані її потребою в самоті протягом тривалих періодів часу або її роздратуванням, коли ви говорите занадто довго або залучаєте її до участі у великій кількості домашніх справ.

Що ви можете дізнатись з будь-якої з цих ситуацій, так це те, як змінювати свою стратегію виховання, щоби справлятись із певними моделями поведінки дитини. Знову здобуте розуміння того, як ваша дитина підживлюється енергією, може допомогти вам створити кращі умови та дібрати найбільш корисні заняття для дитини, а також допоможе вам знаходити час у своєму розкладі для задоволення власних потреб.

Батьки не повинні приписувати всі види поведінки й тенденції спрощеним категоріям темпераменту. Важливо пам'ятати загальну картину, коли мова йде про особистості та відповідні їм види діяльності. У формуванні типу поведінки вашої дитини поряд з темпераментом грають роль і інші фактори, такі як віковий розвиток, домашні умови, стреси та взаємини в сім'ї. Ця стаття покликана лише привернути увагу батьків до значення, яке може мати вроджена конституція дитини, щоб ви могли використовувати цю інформацію, аби допомогти їй в досягненні успіху.

 Як у період тривог заспокоїти своїх дітей, а також зробити так, щоб удома  вони не закинули навчання і водночас не відчували себе напружено? Про це “Новій українській школі” розповіла сімейна і дитяча психологиня Світлана Ройз.

 

                                                           ЗАГАЛЬНІ ТЕЗИ

    1. Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.

    2. Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.

    3. Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.

   4. Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.

Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

 

 

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

    1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.

    2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.

Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.

    3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.

    4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.

    5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.

Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.

    6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?

Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.

Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.

    7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

 

ПОЧАТКОВА ШКОЛА

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

 

1. Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.

2. Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.

3. Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона. Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.

4. Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.

5. Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.

6. Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.

7. Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

 Джерело:

https://nus.org.ua/articles/praktychni-porady-dlya-batkiv-pro-navchannya-vdoma-vid-dytyachoyi-ta-simejnoyi-psyhologyni-svitlany-rojz/

 

 

23 практичних пункти про агресію дітей різного віку + список книг.

1. Дитина відрізняється від дорослого в тому числі і тим, що у дорослого механізм гальмування і контролю вже присутній і налагоджений. Слова «Візьми себе в руки» до малюків абсолютно неприйнятні, їм поки «нічим» взяти себе в руки вони тільки вчаться. Важливо про це пам'ятати.

2. Якщо дорослий не подбав про себе, якщо він втомився, виснажений - у нього абсолютно природно просто не вистачить сил на адекватну дорослу реакцію. Припустимо сказати дитині - я так втомився, що мені зараз потрібно побути самому, щоб потім з тобою говорити і реагувати. Дитині ми не потрібні 24 години на добу. Дитині важливо, щоб ми дбали про себе. Вона буде вчитися цьому. І це один з кращих вкладів в її майбутнє. Якщо у батьків немає сил - всі інші пункти будуть марні.

3. Діти дуже міцні, якщо ми більшу частину часу поряд з ними «вмєняшки», епізоди нашої «невмєняшковості» вони переживуть без шкоди. Але тут все ж важливе питання - які ми більшу частину часу.

4. Виявлений гострий процес більш безпечний, ніж прихований. Не проявлений опір йде «в тінь» і може перетворитися в тілесні симптоми, в форму аутоагресії, «агресія на себе» може проявитися у зниженні успішності, у відчутті себе жертвою, в тому, що дитина може почати втрачати речі, «притягувати» до себе « покарання ». Чи може дитина сказати вам «ні?», Чи припустима в родині конфронтація думок? Чи дають дитині в чому-небудь право вибору? Чи є у неї відчуття, що вона може на щось вплинути?

5. Дитина може «віддзеркалювати» агресивну поведінку авторитетних дорослих, може злитися «за когось» (в роботі часто зустрічала сім'ї дуже інтелігентні, в яких дитина проживала за дорослих невиявлені і неусвідомлювані ними емоції). Часто дитина «проявляє» своєю поведінкою замаскований конфлікт в родині. Важливо чесно проаналізувати свою дорослу поведінку і свої реакції. Це не означає - стати агресивним, це означає - знайти прийнятний спосіб доносити інформацію про свої потреби.

6. Агресія часто виростає з відчуття небезпеки. Буває компенсацією болю, образи. Причому, дитину можуть образити в школі - а агресію вона може каналізувати на бабусю або молодшого брата. Важливо уважно і багаторівнево досліджувати ситуацію.

7. Агресія буває пасивною і активною (пасивна - наприклад, показати язик за спиною людини, приєднатися свідком до «проявлених» агресорів). Активна агресія може бути вербальною або тактильною (вербальна - обзивалки, дражнилки, крик), тактильна - биття, штовхання.

8. На кожен вид агресії - свій спосіб реагування: при вербальной - ми можемо говорити з дитиною. При тактильній - зупиняємо руку, ставимо блок, вчимо ухилятися від удару.

9. Важливо пам'ятати - малюки довербального періоду (які не вміють говорити людською зв'язною мовою) - замість словесного контакту використовують тіло. Знайомляться, сиплячи один на одного пісок, кидаючи іграшку, «торкаючись», як би розтягуючи свою руку до людини, яка їх цікавить. Б'ють лопаткою по голові, виявляючи симпатію і розташування. Це не ознака того, що росте маніяк і агресор. Наше завдання потихеньку в рольових іграх вчити знайомству, освоювати комунікативні навички.

10. Якщо малюк б'є маму, тата, бабусю - і при цьому посміхається. Швидше за все, це не агресивна дія. Це для дитини гра. Важливо не вкеладати зайвої емоції в свою реакцію. Інакше у дитини закріпиться відчуття - «О! На мою гру відповідають ». Важливо дивитися прямо в очі. Зупиняти руку (так, 150 разів поспіль) І дуже виразно і спокійно говорити: «Людей бити не можна». Переводити увагу на інші ігри.

11. Іноді діти, чекаючи від нас включеності і саме тілесної уваги, «оживляють» нас, «повертають в тіло» своїми дотиками або ударами. Буквально, вони своїми долоньками кричать: "Ей, повернися". І таким дітям в цей момент важливі не стільки інтелектуальні, скільки тілесні ігри. (Втомлені батьки можуть покласти на себе дитину і грати «по купинах- по купинах, по маленьким кущиках, в ямку - бух!». Навіть діти 6-річного віку можуть радіти цій грі.

12. У роботі з агресією важливо зрозуміти, чи немає органічної причини, хронічних захворювань, температури, гельмінтозу (інтоксикація може провокувати спалахи агресії). Часто агресія виростає з втоми і напруги.

13. Якщо дитина пережила досвід насильства, якщо було агресивне медичне втручання в тіло дитини, якщо з точки зору дитини, вона «постраждала», але не отримала компенсації - компенсація може бути агресивною.

14. У дітей старшого дошкільного та шкільного віку агресія може прикривати страх.

15. У малюків, дітей під час кризи 3 років, підлітків - контролю над емоціями, будь ласка, не чекайте. Їх поведінка - «не спеціальна гра в «дістань батьків». Будь ласка, повірте, вони не спеціально.

16. У роботі з агресією (і будь-якими спалахами емоційними) з трьохрічками і підлітками важливо пам'ятати, що одне з їх неусвідомлених «завдань» - знецінити маму. І тут дуже важлива наша власна впевненість в собі, наша стабільна позиція - я чудова мама для своєї дорослішаючої дитини. Вона каже гидоту, говорить навіть, що ненавидить нас, але нашої любові від цього не менше, і ми віримо в те, що її любов теж не зменшується. Ці слова і крики - піковий стан, якого вони самі ж через хвилину злякаються.

17. Важливо пам'ятати, що у відповідь на складну поведінку дорослого або дитини у нас може бути викид гормону кортизолу - це гормон стресу. Він вимикає нашу раціональність, він нас змушує швидко діяти. Це природно, якщо у нас є жива людська реакція на складну поведінку (на крик, істерику, хворобу, агресію). Я дуже вірю в те, що, не дивлячись на наші величезні знання, ми залишаємося людьми. АЛЕ під дією кортизолу ми діємо так само імпульсивно, як і дитина. Важливо зробити вдих-видих, важливо дати собі можливість трохи «охолонути».

18. Важливо емоцію зуміти усвідомити і назвати по імені. Якщо ви запитаєте у дитини (важливо задавати питання, а не стверджувати) - ти засмучений? ти злишся? У перший момент реакція може посилитися. (А може і «розрядитися». Буквально, ми дитині даємо відчуття - що б не трапилося, в будь-яких емоціях - я з тобою).

19. Важливо, щоб у дитини була можливість (профілактично) просто виплеску напругу - батут, боксерська груша, подушкові бої, караоке, кричалки, іноді - комп'ютерні ігри, малювання ...

20. Агресія - часто реакція на те, що важлива потреба не реалізована, або реакція на те, що кордони порушені. Нам важливо самим навчитися усвідомлювати свої потреби (про це багато пишеться в книзі «Мова Життя») і коректно про них заявляти. І поступово вчити цьому дитини. Злість - це сила, яка дана нам для захисту. «Я добрий, але у мене є здорова злість, щоб себе захистити», - одна з важливих фраз-практик для дітей і дорослих.

21. Ми своєю поведінкою показуємо дитині, як реагувати на конфлікт. Якщо у відповідь на їх агресію, ми їх б'ємо - ми тільки закріплюємо цю поведінку.

22. Часто за складною, «непродуктивною» поведінкою дитини ховається щось для нас невідоме і неочевидне.

23. Найголовніша «практика» в роботі з батьками - подумки уявити себе величезним, як океан і як найвища гора. З внутрішнім наміром - я величезний. Я дорослий. Я впораюся.

Книги (назви):

«Виховання з розумом»

«Розвиток мозку вашої дитини»

«На одній хвилі»

«Мова життя»

«Як говорити, щоб підлітки слухали»

Світлана Ройз

 

 

Мішечок криків - гра

Корекція агресивної поведінки у дітей. Робота з гнівом

Як відомо, дітям дуже непросто справлятися зі своїми негативними почуттями, адже ті так і прагнуть прорватися назовні в формі криків і вересків. Звичайно, це не викликає схвалення у дорослих. Однак якщо емоції дуже сильні, то неправильно відразу вимагати від дітей спокійного аналізу і пошуку конструктивних рішень. Спочатку потрібно дати їм можливість трохи заспокоїтися, виплеснути негатив прийнятним способом.

Так, якщо дитина обурена, схвильована, розлючена, словом, просто не в змозі говорити з вами спокійно, запропонуйте їй скористатися «мішечком криків». Домовтеся з дитиною, що поки у неї в руках цей мішечок, то вона може кричати і верещати в нього стільки, скільки їй необхідно. Але коли вона опустить чарівний мішечок, то буде розмовляти з оточуючими спокійним голосом, обговорюючи подію.

Примітка. Так званий «мішечок криків» ви можете виготовити з будь-якого тканинного мішечка, бажано пришити до нього завязочки, щоб мати можливість «закрити» всі «кричалки» на час спокійної розмови. Отриманий мішечок повинен зберігатися в певному місці і не використовуватися з іншою метою. Якщо під рукою не виявилося мішечка, то можна його переробити в «баночку криків» або навіть «каструлю криків», бажано з кришкою. Однак використовувати їх пізніше для мирних цілей, наприклад для приготування їжі, буде вкрай небажано.

Джерело: https: //www.psychologos

 

 Моя дитина - підліток. Як з ним домовлятися?

Два шляхи протікання підліткової кризи

1. «Криза незалежності». Проявляється: небажанням підлітка піддаватися впливам інших людей; проявом упертості та грубості; прагненням у всьому чинити по-своєму; відсутністю авторитетів; ревностним ставленням до особистого простору; бурхливим розвитком критичного мислення; максималізмом; ранимістю в поєднанні з показною холодністю.

Розвитку особистості більш сприяє «криза незалежності». Результатом кризи стає: формування більш зрілої позиції по відношенню до себе і свого життєвого шляху; усвідомленням власної унікальності.

2. «Криза залежності». Виявляється: послухом; несамостійністю; інфантильністю в судженнях і вчинках; прагненням бути «як усі».

Як правило, більше влаштовує батьків.

Чим ще характерна криза:

- проявом інтересу до своїх почуттів і переживань;

- потребою у визнанні оточуючих (друзі стають важливіше сім'ї);

- потребою в любові (думка оточуючих дуже важлива, незважаючи на зовнішню байдужість);

- прагненням до незалежності і свободи (важливо розуміти, що в цьому віці підліток не може бути повністю незалежний від вас);

- формуванням самостійності в прийнятті рішень;

- формуванням відповідальності за наслідки своїх дій.

Все це неможливо підлітку подолати наодинці. Необхідний ваш чуйний супровід (не перероблення під себе, а співпраця).

Підліток і покарання

Часто батьки вважають, що карати дитину потрібно заради її ж блага. І відсутність покарання, як виховного заходу, це прояв батьківської безвідповідальності.

Насправді, якщо у вашій родині панує атмосфера взаєморозуміння, турботи і безумовної любові - покаранню немає місця. Ваша мета, як батьків, допомогти підлітку сформувати в собі почуття відповідальності за свої вчинки і зберегти з ним хороші стосунки.

Наслідки покарань для підлітка - сумні: пригніченість; почуття безсилля; втрата віри в себе; часто відчувають злість і ненависть; бажання обманювати.

Яка альтернатива покаранню:

скажіть про свої почуття ( «Я серджуся, коли ти грубиш»); скажіть, чого ви очікуєте ( «Я очікую, що ти будеш більш шанобливо до мене ставитися»); запропонуйте можливість вибору ( «Коли мені говорять грубощі, мені дуже прикро. Ти можеш або пояснити мені, чому так відбувається, або написати мені про це»); підкажіть, як можна виправити ситуацію ( «Розумно було б тобі вибачитися»); будьте активні ( «Розмову закінчено. Я грубість не дозволю»).

Правило трьох П: постійність; поступовість; послідовність

Замість того, щоб знецінювати і давати поради - навчіться приймати почуття свого підлітка:

відзеркалюйте те, що, на вашу думку, він відчуває ( «Я бачу, ти засмучений»); проявляйте співчуття ( «Я розумію, як тобі хочеться піти до друзів, але ти обіцяв спочатку зробити уроки»).

Замість того, щоб читати моралі і віддавати накази - навчіться домовлятися:

опишіть проблему ( «Коли ти йдеш з друзями, я не можу ні думати, ні відпочивати»); опишіть свої почуття ( «Я так хвилююся, що не можу знайти собі місця»); дайте інформацію ( «Пізні прогулянки небезпечні, можна потрапити в неприємності і т.д.»); запропонуйте вибір ( «Можна або повертатися раніше, або бути весь час на зв'язку»); озвучте, що для вас важливо ( «Мені важливо знати, що з тобою все в порядку. Нам всім слід замислюватися про наслідки пізніх прогулянок»).

Замість того, щоб встановлювати свої порядки - навчіться співпраці:

запропонуйте синові/доньці висловити свою точку зору на проблему (Ви: «Тобі щось заважає приходити додому вчасно», син/дочка: «Так рано повертатися потрібно тільки мені, друзі ще залишаються!»); висловіть свою думку ( «Коли ти довго не приходиш, я хвилююся!»); запропонуйте спільно вирішити проблему; запишіть всі шляхи вирішення; спільно вирішіть, які з ідей підійдуть.

Замість того, щоб звинувачувати:

висловіть те, що відчувайте ( «Мене засмучує, коли ти мені грубиш!»); розкажіть про свої очікування ( «Мені б хотілося, щоб ти виявляв повагу, в свою чергу, я постараюся також діяти по відношенню до тебе!»).

Замість того, щоб оцінювати (Наприклад: «Ти безвідповідальний»):

опишіть дії підлітка ( «Мені здається, тобі складно взяти відповідальність на себе і т.д.»); опишіть свої почуття ( «Мене це засмучує»); опишіть свої очікування і наміри ( «Але я впевнена, що у тебе все вийде, в свою чергу обіцяю підтримати тебе»)

 

Автор: Юлия Пырина (в17)